Слава ЗСУ!

— Я почекаю тут і принесу щита, коли лялькарі скінчать, пане, — устряг Яйк. — Зараз буде про Симеона Зореокого, а тоді знову битимуться з драконом.

— От бачите, справу залагоджено, вино чекає, — зрадів Раймун. — І не аби яке, а вертоградський збір. Які можуть бути відмовки?

Позбавлений виправдань, Дунк підкорився, залишивши Яйка чекати на щита і розважатися. Яблуко дому Фосовей майоріло над шитим золотом шатром, де Раймун жив разом з братом у перших, якому служив зброєносцем. Позаду шатра двоє пахолків мастили козячу тушку медом з травами над невеличким вогнищем.

— Ось і їжа, якщо раптом зголоднієте, — мимохідь кинув Раймун, притримуючи запону перед Дунком. Всередині шатро наповнювала тьмяним світлом та приємним теплом жарівниця з вугіллям. Раймун налив два келихи вина.

— Кажуть, Аеріон розлютився на пана Ясенброду за те, що той віддав його коня панові Гамфрею, — пліткував він, поки розливав вино, — та я готовий присягнутися, що насправді так розсудив ніхто інший, як його власний дядько.

Раймун передав Дункові келиха.

— Принц Баелор — людина честі, — відзначив Дунк.

— Якої бракує Ясному Принцеві? — засміявся Раймун. — Та не треба так озиратися, пане Дункане. Тут нікого немає, окрім нас. Те, що Аеріон — доволі нице створіння, не є великою таємницею. Дякувати богам, як спадкоємець він стоїть не надто близько до трону.

— Ви справді вважаєте, що він зумисне убив коня?

— А хіба можна вважати інакше? Обіцяю вам: якби тут був принц Маекар, нічого б не сталося. Якщо люди не брешуть, під наглядом батька Аеріон — сама шляхетність та ласка, але щоразу, як батька немає поруч…

— Я бачив, що крісло принца Маекара стояло порожнє.

— Він разом з Роландом Кракеголом, лицарем Королегвардії, виїхав з Ясенброду шукати синів. Балакають, що поблизу бачили розбійних лицарів, але швидше за все принц знову запив, та й годі.

Вино було смачне, солодке, пахло садовиною. Кращого келиха Дунк не куштував за життя. Він побовтав трохи вина у роті, ковтнув і спитав:

— Це який саме принц?

— Маекарів спадкоємець. Його ім'я — Даерон, на честь короля. А ще кличуть Даероном Непросипним, коли батько не чує. Найменший син також був із ним. Вони разом виїхали з Перелітку, та до Ясенброду не доїхали.

Раймун перехилив келиха і відставив убік.

— Бідолаха Маекар.

— Бідолаха? — здригнувся від несподіванки Дунк. — Хто, королівський син?

— Четвертий королівський син, — уточнив Раймун. — Не такий уславлений воїн, як принц Баелор, не такий освічений, як принц Аерис, не така проста й лагідна душа, як принц Раегель. А тепер він має дивитися, як його власні сини ганьблять себе перед братовими. Даерон — п’яндиголова. Аеріон — марнославний та жорстокий. Третій син — ані те, ані се, відданий до Цитаделі, щоб хоч на маестра вивчився. А наймолодший…

— Пане! Пане Дункане! — увірвався до шатра задиханий Яйк. Він зронив з голови каптура, і у його великих темних очах палав вогонь жарівниці. — Біжімо швидше, він її кривдить!

Дунк підхопився на ноги, нічого не розуміючи.

— Кривдить? Хто кого?

— Аеріон! — заволав хлопець. — Він кривдить її! Дівчину з ляльками. Скоріше!

Він обернувся і миттю вилетів у вечірню темряву.

Дунк рушив був слідом, та Раймун ухопив його за руку.

— Пане Дункане! Він згадав Аеріона. Принца крові. Будьте обережні.

Дунк знав, що це добра порада. І старий лицар сказав би те саме. Та Дунк не мав часу слухати доброї поради. Він вирвався з Раймунової руки і хутко вибіг з шатра. Десь там, поміж купецьких яток, галасували люди. Яйк майже зник з очей. Дунк побіг навздогін. Він мав довші ноги, аніж малий, тому швидко скоротив відстань.

Навколо лялькарів зібралася стіна споглядачів. Дунк пропхався ближче, не зважаючи на лайки. Раптом перед ним виріс стражник у королівській ліберії, не пускаючи далі, але Дунк пхнув його долонею у груди так, що чолов’яга відлетів геть і ляпнувся дупою в грязюку.

Лялькарський вертеп лежав перекинутий на бік. Товста дорнійка ковчилася на землі та голосила. Один стражник тримав за мотузки ляльок Флоріана та Жонкіль, а інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє розчахували скрині, викидали інших ляльок на землю та трощили їх чоботями. Дракона було розкидано навколо — там поламане крило, тут голова, а онде хвіст, розірваний натроє. Посеред безладу стояв принц Аеріон у сліпучо-червоному оксамитовому жупані з довгими зубчастими рукавами і тяг до себе Танселину руку обома своїми. Вона стояла навколішки і благала про щось, та Аеріон не зважав, а силою розтулив їй долоню і схопив один з пальців. Спершу Дунк витріщався, мов дурний, не тямлячи, що відбувається. А тоді почув хряскіт і болючий вереск Тансели.