Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

Один з Аеріонових пахолків спробував був його схопити і відлетів геть. За три швидкі кроки Дунк дістався принца, ухопив за плече і рвонув на себе. Він забув про меча, кинджала і всю науку бою, що її багато років навчав його старий лицар. Кулаком він збив Аеріона з ніг, а тоді загилив носаком у живіт. Коли Аеріон потягся за кинджалом, Дунк став йому на зап’ясток і копнув ногою ще раз, просто по зубах. Він радо б затовк принца до смерті, не сходячи з місця, та принцові пахолки напосілися на нього з усіх боків. На кожній руці повисло по чолов’язі, а ще один гамселив по спині. Щойно він вивертався від одного, як налітали ще двоє.

Нарешті його збили з ніг і притисли до землі. Аеріон звівся на ноги. З рота в нього текла кров, і він сунув туди пальця.

— Ти мені одного зуба розхитав, — пожалівся принц, — тож для початку ми виб’ємо всі, які є в тебе.

Волосся заважало йому, і він відкинув його з очей.

— Щось мені твоя пика знайома.

— Ви сплутали мене зі стайнярем, щойно прибувши до замку.

Аеріон усміхнувся кривавою посмішкою.

— Тепер пригадую. Ти відмовився прийняти мого коня. То за віщо ти викинув на гній своє життя? За оцю шльондру?

Тансела судомилася на землі, притискаючи до себе скалічену руку. Принц копнув її чоботом.

— Хіба вона того варта? Клята зрадниця. Дракон не повинен знати поразки.

«Він навіжений», подумав Дунк. «Та все ж син принца крові. Тепер він мене уб’є.» Він почав би молитися, якби знав до пуття хоч одну молитву, та часу вже не було. Не лишилося часу навіть лякатися.

— Не знаєш, що казати? — визвірився Аеріон. — Тупоголовий лицарюжка.

Він знову помацав у роті пальцем.

— Ану, Вате, принеси-но молотка і вибий йому всі зуби, — наказав він, — а тоді розпанахай черево, і хай подивиться на свої тельбухи.

— Ні! — вигукнув хлопчачий голос. — Не чіпайте його!

«Бороніть, боги, шаленого сміливця», подумав про себе Дунк. Він спробував викрутитися з рук, що його тримали, та марно.

— Припни язика, дурнику! Тікай, бо лихо тобі буде!

— Не буде. — Голос Яйка наблизився. — Хто торкнеться мене пальцем, відповість перед моїм батьком. І перед дядьком теж. Я сказав, пустіть його. Ват, Йоркель, ви мене знаєте. Виконуйте наказ.

Руки, що тримали його ліве плече, зникли. А тоді й ті, що тримали праве. Дунк не тямив, що коїться. Стражники подалися назад, а один став на коліно. Тоді натовп розступився перед Раймуном Фосовеєм. Той мав на собі кольчугу і шолома, тримав руку на мечі. Його брат, пан Стефон, стояв позаду вже з мечем напоготові, а з ним поруч юрмився півтузінь стражників з червоним яблуком на грудях.

Принц Аеріон не звернув на них жодної уваги.

— Шибенику безсоромний, — гарикнув він до Яйка, спльовуючи згусток крові просто йому під ноги. — Де поділося твоє волосся?

— Зголив, братику, — відповів Яйк. — Не хотів скидатися на тебе.

XIV

На другий день турніру по небі побігли хмари, із заходу задмухав різкий вітер. «У такі дні натовп зазвичай менший», подумав Дунк. «Було б легко пропхатися до самої огорожі, подивитися герці зовсім зблизька. Яйк міг би сісти просто на огорожу, а я стояв би позаду нього.»

Замість цього Яйк сидітиме на помості, вдягнений у шовки та хутро, а Дункові лишиться дивитися на чотири стіни кімнати, де його тримала сторожа з наказу пана Ясенброду. Кімната мала вікно, але виходило воно не туди, куди треба. Та Дунк все одно совався на лаві коло вікна від самого світанку, похмуро витріщався на містечко, поля та ліси. В нього забрали мотузяного очкура з мечем і кинджалом, а заразом і всі гроші. Лишалося тільки сподіватися, що Яйк або Раймун не покинуть Каштана та Грома напризволяще.

— Яйк, — пробурмотів він ледь чутно. Заплотний зброєносець, убогий хлопчина з провулків Король-Берега. Цікаво, чи когось на світі отак пошивали в дурні? «Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.» А кмітливий, як той тур.

Йому не дозволяли говорити з Яйком з тієї миті, як сторожа пана Ясенброду запопала їх усіх коло вертепу. Ані з Раймуном, ані з Танселою, ані з кимось іншим, навіть із самим господарем замку та міста. Він не знав, чи ще колись взагалі їх побачить. Його могли полишити тут самого вмирати. «А що ти хотів, дурнику?», гірко питався він до себе. «Ти збив на землю принцового сина і натовк йому ногами пику.»

Під сірим небом прапори та шати високородних панів і славетних лицарів, напевне, уже не сяють тією мальовничою красою, як напередодні. Сонце, заховавшись між хмарами, вже не додасть сталевим шоломам грізного блиску, не спалахне сліпучо на золотих і срібних візерунках. Та все ж Дунк шкодував, що не стоїть у тому натовпі й не дивиться на герці другого дня. Бо ж на другий день у поле виїжджали заплотні лицарі: вояки у грубих кольчугах, на конях без ладрів та кольорових чабраків.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!