Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

Дунк підхопив його.

— Вставайте, — закликав він до нього, мовби до Грома на бойовищі, — підводьтеся, благаю вас.

Пізніше він і сам того не пам’ятав. А принц з землі більше не підвівся.

XXIII

Баелора з дому Таргарієн, принца Дракон-Каменя, Правицю Короля, Оборонця Держави, спадкоємця Залізного Трону Семицарства Вестеросу віддали вогню у дворі замку Ясенбрід на північному березі річки Кучерявки. Інші доми ховали мертвих у темній землі чи топили у холодному зеленому морі, але Таргарієни мали кров драконів, і їхнє земне існування закінчувалося у полум’ї.

Він був кращим лицарем свого часу. Тож багато хто казав, що принц має відійти в інший світ у повній лицарії, з мечем у руках. Та зрештою перемогла воля його ясновельможного батька. Даерон II мав миролюбну вдачу. Коли Дунк проходив мимо Баелорового каравану, принц мав на собі чорного оксамитового жупана з триголовим драконом, вигаптуваним кармазиновою ниткою на грудях. На грудях лежав важкий золотий ланцюг. При боці поклали меча принца у піхвах. Зрештою, на голову все-таки вдягли шолома — тонкого золотого шолома з відкритим заборолом, щоб усі могли бачити обличчя.

У ногах каравану біля свого статечного батька стояв на чатах Валар, молодий кронпринц. Він виглядав його нижчою, тоншою і гарнішою подобою, не маючи двічі зламаного носа, завдяки якому Баелор здавався більше схожим на людей, аніж на принців. Валар мав брунатне волосся, але крізь нього бігло яскраве срібно-золоте пасмо. Дункові воно нагадало про Аеріона, але він розумів, що порівнювати двох принців не варто. Приміром, Яйкове волосся, що вже відростало, було таке ж яскраве, як у його братів, а він, як на принца, був гарним хлопчиною.

Коли Дунк зупинився проказати незграбні співчуття, рясно пересипані подяками, принц Валар блимнув холодними синіми очима і відповів:

— Моєму батькові виповнилося тільки тридцять дев’ять років. Він мав стати великим королем, найвеличнішим з часів Аегона Дракона. За віщо боги забрали його і залишили вас?

Він похитав головою.

— Йдіть геть, пане Дункане. Забирайтеся.

Без жодного слова Дунк вийшов геть із замку і пошкутильгав до табору біля зеленого ставка. Він не мав що відповісти Валарові. Не мав він відповіді й на ті питання, які сам собі ставив. Маестри та кипляче вино зробили свою справу: рана зцілювалася добре, хоча й мала залишити глибокого товстого рубця між лівою пахвою та соском. Дунк не міг дивитися на рану, не згадуючи Баелора. «Він урятував мене двічі: власною зброєю на бойовищі та власним наказом після нього, коли стояв уже мертвий. Світ з’їхав з глузду, якщо великий принц гине, щоб міг жити заплотний лицар.»

Дунк сів під в’язом і витріщився на свою ногу.

XXIV

Коли надвечір до табору з’явилися четверо стражників у королівській ліберії, Дунк вирішив, що це таки прийшла його смерть. Заслабкий і надто виснажений, аби хапатися за меча, він сидів спиною до в’яза і чекав.

— Наш принц просить ласки перемовитися наодинці.

— Це котрий принц? — сторожко запитав Дунк.

— Оцей принц, — буркнув похмурий голос, перш ніж начальник варти устиг відповісти. З-за в’язу вийшов Маекар Таргарієн.

Дунк повільно зіп’явся на ноги. Чого йому треба цього разу?

Маекар майнув рукою, і сторожа зникла так само раптово, як з’явилася. Принц довго розглядав Дунка, по тому відійшов до ставка і втупився у своє віддзеркалення.

— Я вислав Аеріона до Лису, — коротко повідомив він. — Можливо, кілька років у Вільних Містах підуть йому на користь.

Дунк не бував у Вільних Містах і не знав, що на це сказати. Ясна річ, він був втішений, що Аеріон зникне з Семицарства. І потай сподівався, що той взагалі не повернеться. Але ж не скажеш таке батькові про сина. Тому він стояв і мовчав.

Принц Маекар повернувся до нього обличчям.

— Дехто казатиме, що я навмисне убив брата. Боги відають, що то брехня, але з цими чутками мені жити до самої смерті. Я не маю сумніву, що фатального удару завдала моя булава. У тому бою він бився, окрім мене, тільки з лицарями Королегвардії. А їхні обітниці дозволяють за такої нагоди лише захищатися. Тобто вбив його я, що не кажи. Та на диво, я не пам’ятаю удару, який розколов йому череп. Чи це милість божа, а чи прокляття? Мабуть, потроху того й іншого.

З погляду принца Дунк зрозумів, що той чекає відповіді.

— Мені годі судити, ваша милість. — Мабуть, він мав ненавидіти Маекара, та натомість плекав до нього чудернацьке співчуття. — Булаву тримала ваша рука, мосьпане, але ж загинув принц Баелор за мене. Тому я винний у його смерті не менше за вас.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!