Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

Сонце зайшло за верхівки дерев, і зразу похолоднішало. Коли Дунк відчув на руках курячі лапи, то вибив сорочку і штани об стовбура в’яза, струсивши найгірший бруд, і знову натяг їх на себе. Назавтра він мав відшукати розпорядника забави й записатися на турнір. Але насамперед — одна важлива справа. Не вирішивши її, нема чого і пнутися.

Навіть не заглядаючи у воду, він знав, що не надто скидається на лицаря. Тому повісив щита пана Арлана за спину, аби всі бачили герба. Стриноживши коней, Дунк полишив їх скубти рясну зелену травичку під в’язом, а сам рушив пішки до турнірного поля.

IV

Зазвичай на луці, що лежала від Ясенброду через річку, містечкова громада випасала худобу. Та зараз усе змінилося: за одну ніч на луці виросло друге містечко з шовку замість каменю, більше та красніше за старе.

Уздовж края поля десятки купців поставили ятки та вози, з яких продавали смаженину й садовину, миски й паски, чоботи на ноги і для пива роги, соколів для полювання і хутра для підстилання, коштовності, прянощі, пір’я і загалом усе, що душа забажає. Мартопляси, лялькарі та штукарі блукали у натовпі, показуючи свою вправність… а від них не відставали повії та гаманорізи. Тому Дунк ані на мить не випускав гроші з рук.

Вловивши пахощі й шипіння ковбасок на димному вогні, Дунк зайшовся слиною і купив одну ковбаску за мідяк з гамана, а до неї ріг пива. Підживлюючись, Дунк заразом подивився, як різьблений та мальований дерев’яний лицар б’ється з дерев’яним драконом. А тоді заглядівся й на лялькарку, яка рухала драконом: високу, чорняву, струнку, мов спис, дорнійську кралю з оливковою шкірою. Хай вона не мала повної пазухи, та Дункові глянулося її привітне личко й вправні пальці, що змушували дракона звиватися на кінцях поворозок і завзято кидатися на ворога. Він дав би дівчині мідяка, якби мав зайвого. Та зараз кожен гріш міг вирішити головну справу.

Сподівався Дунк недарма: серед купців були й зброярі. Тирошієць із розгалуженою синьою бородою продавав розкішно поцяцьковані золотом та сріблом шоломи у подобі птахів чи звірів. Один коваль гучно вихваляв свої дешеві сталеві мечі, а інший мовчки продавав кращі й дорожчі. Проте Дункові бракувало не меча.

Потрібний майстер сидів аж у кінці ряду. На столі перед ним лежала кольчуга мистецької роботи та пара зчленованих сталевих рукавиць. Дунк уважно їх оглянув і мовив:

— Гарна робота.

— Кращої не знайдете.

Опецькуватий коваль, не вищий за п’ять ступнів, але ширший за Дунка у грудях, мав чорну бороду, грубезні м’язисті руки й величезні лапаті долоні. На Дунка він дивився з гідністю, не улесливо.

— Мені треба лицарію до турніру, — мовив Дунк. — Добру кольчугу, ринграф, поножі й глухий шолом.

Хоча шоломець старого добре сидів на голові, та обличчя захищала сама лише носова стрілка. Дунк бажав мати щось певніше.

Зброяр зміряв його поглядом.

— Чималий чолов’яга… Та я й більших вдягав.

Він вийшов з-за свого столу.

— На коліна, якщо ваша ласка. Зміряю плечі. Оце шия так шия, міряй — не переміряєш.

Дунк став на коліна. Зброяр приклав йому до плечей ремінця з вузликами, пробурчав щось, накинув ремінця на шию, знову пробурчав.

— Ану руку здійміть. Та ні, праву.

Тоді забурчав утретє.

— Вставайте.

Довжина ноги зсередини, товщина гомілки, обсяг стану — все викликало в майстра нові напади бурчання.

— Дещо зразу на возі знайдеться, а решту скую, — мовив зброяр, коли закінчив. — Майте на увазі: я роблю просту добру сталь, не заквецяну сріблом чи золотом. Мої шоломи — вони й на вид шоломи, а не свині з крилами чи заморські гарбузи. Та як у обличчя спис полетить, отоді за мій товар і подякуєте.

— Не бажав би нічого кращого, — відказав Дунк. — Яку ціну візьмете?

— Вісім сот оленів, бо сьогодні я добрий.

— Вісімсот? — То було на дещицю більше, аніж йому гадалося. — Я… я можу віддати старий обладунок на меншого лицаря… шоломець, бехтерець…

— Баш-Булат продає тільки свою роботу, — відрізав майстер. — Але візьму на залізо для кузні, якщо товар добрячий та іржі небагато. Гаразд… буде вам лицарія за шість сотень.

Дунк міг би прохати Баш-Булата повірити у борг, та відповідь знав заздалегідь. Ще на службі в старого він зрозумів, що для купців слово заплотного лицаря рідко важить більше за слово харцизяки з темного лісу.

— Я вам зараз дам два срібняки, а обладунок і решту грошей принесу зранку назавтра.

Майстер якусь мить роздивлявся його.

— За два срібняки купите один день. Опісля продам товар наступному, хто спитається.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!