Слава ЗСУ!

— Бачу, що з цього не буде діла, — сказав чоловік, — візьмись–но прясти, може, це в тебе вийде краще.

Вона сіла за прядку й спробувала прясти, але тонка нитка незабаром так порізала їй ніжні пальці, що аж кров потекла.

— От бачиш, — сказав чоловік, — ти нездатна ні до якої роботи, наберусь я з тобою горя. Спробуймо ще торгувати горщиками та всяким череп'яним посудом. Я закуплю крам, а ти поїдеш на базар і продаватимеш.

«Ой лишенько, — подумала вона, — таж на базарі люди з батькового королівства як побачать мене, то засміють».

Та ніщо не помогло, мусила вона послухатись — не вмирати ж із голоду. Першого дня їй торгувалося добре, бо в такої вродливої жінки люди купували охоче й платили стільки, скільки вона загадає. Чимало було й таких, що гроші заплатять, а краму й не візьмуть, залишать їй.

Прожили вони скількись днів на вторговані гроші, а потім чоловік знову закупив у гончарів багато посуду.

Вона сіла собі скраю на базарі, виставила крам і продає. Аж тут де не взявся п'яний гусар, наїхав конем на її посуд і потовк, потоптав його не череп'я.

Гірко заплакала жінка і не знала, що робити.

— Ох, я нещасна, — бідкалася вона, — що ж тепер мені чоловік скаже!

Побігла додому і розповіла про нещастя.

— А хто ж сідає з горщиками край базару? — відказав чоловік. — Годі плакати, я вже добре [57] бачу, що ти нездатна ні до якої путящої роботи. Ось був я в королівському палаці й там питав, чи не треба їм служниці на кухню. Мені сказали, що можуть тебе взяти за самий харч.

І ось королівна стала служницею на кухні, мусила слухати кухаря і робити найчорнішу роботу. Під фартушком ховала двоє горняток: складала туди всякі недоїдки й приносила додому, щоб і чоловік мав що їсти.

Та ось король того королівства оженив старшого сина, і в палаці справляли гучне весілля. Бідна служниця пішла нагору і стала біля дверей, щоб хоч трохи подивитися.

Запалили світло, стали входити гості, один за одного кращий, і всі зодягнені пишно та розкішно, а вона з жалем і сумом думала про свою долю, проклинаючи себе за пиху та гордість, що довели її до такої ганьби, в такі злидні вкинули. Слуги вносили до зали всякі страви, від яких смачно–пресмачно пахло, а виносячи тарелі, часом кидали і служниці недоїдений шматочок, і вона ховала все те у свої горнятка, що8 однести додому.

Аж ось вийшов і сам королевич, весь у шовк та оксамит убраний, із золотим ланцюжком на шиї. Угледівши вродливу служницю, що стояла біля дверей, він узяв її за руку і хотів з нею потанцювати, але вона всіляко відмагалась. А коли побачила, що це сам король Дроздобород, який до неї сватався і якого вона немилосердно висміяла, то й зовсім перелякалася. Та Дроздобород не слухав ніяких відмовок, а силоміць потяг її до зали. І враз шворка, на якій держалися кишені під фартушком, урвалась, горнятка впали, розлилася юшка, розсипалися недоїдки. [58]

Гості, побачивши це, вибухнули реготом, а вона так засоромилася, що рада була на тисячу сажнів у землю провалитись.

Вирвалась, вискочила у двері й хотіла втекти, але на сходах її наздогнав, якийсь юнак і вернув назад. Глянувши на нього, вона побачила, що це знову король Дроздобород.

А він їй ласкаво сказав:

— Не бійся мене. Це ж я — твій жебрак, що жив з тобою в халупі. Заради тебе я перебирався на жебрака. І той гусар, що потоптав тобі горщики, також був я. Все це я робив, аби зламати твої гордощі та покарати тебе за насміх, якого зазнав од тебе.

Вона гірко заплакала й сказала:

— Я тебе тяжко образила і не гідна бути тобі дружиною.

Але він відказав:

— Не плач, усе лихо вже минулося, тепер ми справимо наше весілля.

Тоді до неї підійшли покоївки, вбрали її в розкішні шати. Прийшов і батько її, і всі придворні, побажали їй щастя в шлюбі з королем Дроздобородом, і аж тоді почалося справжнє радісне весілля.

Якби і ми з вами там були, солодко попоїли б і всмак попили!

ЗОЛОТА ГУСКА

У одного чоловіка було три сини — два розумні, а третього прозвали дурником, зневажали його, висміювали і кривдили при всякій нагоді.

От якось старший син пішов у ліс нарубати дров. На дорогу мати дала йому смачного пирога і пляшку вина, щоб він там не був голодний і мав чим запити.

Прийшовши в ліс, він здибав малого сивого чоловічка, що чемно привітався й сказав:

— Дай мені шматок пирога, що в торбі у тебе, і ковток твого вина, бо я дуже хочу їсти й пити.

Але розумний син відповів:

— Аякже, дай тобі пирога й вина, то й самому нічого не залишиться. Йди собі своєю дорогою!

І сам пішов далі.