Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Збірка казок

— Я тебе пощадив, тепер ти порятуй мене, навчи, де мені сховатися, щоб королівна не побачила.

Ворон схилив голову й довго–довго думав. Нарешті прокрякав:

— Придумав!

Приніс яйце зі свого гнізда, розбив його на дві половини й сховав туди юнака. Потім стулив обидві половинки докупи й сів на яйце.

Подивилась королівна в перше вікно — не побачила, подивилась у друге, третє — не видно, і вона злякалась неабияк. Аж коли глянула в одинадцяте, тоді вгледіла, де він. Звеліла застрелити ворона, а яйце принести й розбити, і юнакові довелося звідтіль вийти.

Королівна сказала:

— Один раз я тебе помилую, але як не придумаєш чогось кращого, ти пропав.

Другого дня пішов юнак на озеро, покликав рибину й сказав:

— Я тебе пощадив, тепер ти порадь мені, де сховатися так, щоб королівна не знайшла.

Рибина думала, думала, нарешті каже:

— Є таке місце! Я сховаю тебе в своєму череві. Проковтнула його рибина і пірнула на самісіньке дно озера.

Королівна дивилась у всі вікна і, не побачивши його навіть крізь одинадцяте, дуже стурбувалась, проте в дванадцяте таки побачила, де він.

Вона звеліла рибу впіймати, розпороти й вийняти юнака з черева. Можете здогадатися, що було в того бідолахи на серці.

А королівна сказала:

— І вдруге я дарую тобі життя, та все одно твоя голова буде на сотій палі стирчати. [90]

Третього дня йде він з важким серцем у поле і зустрічає там лисицю.

— Ти знаєш усі найтаємніші схованки, — сказав він, — я тебе пощадив, тепер ти порадь, де мені сховатись, щоб королівна не знайшла.

— Важка це річ, — сказала лисиця й задумалась. Нарешті скрикнула: — Придумала!

Повела юнака до одного джерельця, пірнула в нього і виринула вже не лисицею, а крамарем, що торгує товарами.

Юнак також пірнув у воду й став маленькою морською свинкою. Тоді крамар пішов до міста на базар продавати славне звірятко. Зібралось багато людей подивитись на нього.

Нарешті прийшла й королівна. Тваринка дуже сподобалась їй, і вона купила свинку за великі гроші. А крамар шепнув свинці:

— Як королівна підходитиме до вікна, то ти швиденько залізь їй під косу.

І ось настав час:, коли королівна мала його шукати. Вона підходила до всіх вікон підряд, від першого до одинадцятого, і не побачила його. А коли і в дванадцяте не побачила, то її охопив великий страх і гнів; вона так брязнула по вікнах, що всі шибки порозлітались і задвигтів увесь палац.

Відступивши од вікна, вона почула, що під косою в неї сидить морська свинка. Королівна схопила її, жбурнула додолу іг крикнула:

— Геть мені з очей!

Свинка побігла до крамаря, тоді обоє мерщій подалися до джерела, де обмились і вернули собі звичайну свою подобу.

Юнак подякував лисиці й сказав: [91]

— Ворон і рибина — дурні бовдуряки проти тебе. Тільки ти вмієш як слід викрутитись.

І пішов просто до палацу. Королівна вже чекала його і змирилася зі своєю долею. Справили весілля, і юнак став королем, владарем цілого королівства. Він так ніколи й не сказав дружині, куди заховався третього разу і хто йому допомагав.

Отож королівна гадала, що то була його власна вигадка, а тому дуже поважала його, бо думала: «Він розумніший за мене!»

ТОРОХТІЙ

Жив собі мірошник, і мав він гарну дочку — ото було й усе його багатство. Але він був великий хвалько. Трапилося йому якось розмовляти з самим королем. От він і хвалиться йому:

— А моя дочка вміє з соломи золоті нитки прясти!

— Таке мистецтво мені подобається, — мовив король. — Якщо твоя дочка справді така майстриня, приведи її завтра до мене в замок, хай я сам побачу, чого вона варта.

Другого дня привів мірошник свою дочку до королівського замку. Король завів дівчину до кімнати, де було повно соломи, дав їй прядку та мотовило і сказав:

— А тепер сідай до роботи, і якщо ти за ніч не спрядеш цю солому на золоті нитки, то жива звідси не вийдеш!

І лишив її саму. А щоб вона не втекла, замкнув кімнату і сховав ключа до кишені.

Сидить бідолашна мірошниківна й не знає, що їй робити. Вона зроду не чула, щоб хтось із соломи пряв золоті нитки. Як подумала вона, що її чекає, то аж похолола зі страху й гірко заплакала.

Коли це двері відчинилися, й до кімнати зайшов якийсь маленький чоловічок. [93]

— Добрий вечір, мірошниківно, — сказав він. — Чого ти так гірко плачеш?

— Ох, — зітхнула дівчина, — як мені не плакати? Я повинна спрясти всю цю солому на золоті нитки, а не вмію.

— А що ти мені даси, як я спряду її замість тебе? — спитав чоловічок.

— Своє намисто, — сказала дівчина. Чоловічок узяв у неї намисто, сів до прядки

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!