Слава ЗСУ!

Щойно червоний, як помідор, він раптом став білий, як сметана. І від цього пов'язка на його рукаві здалася ще червонішою. Якось мимоволі він опустив на неї очі і...

В першу мить ніхто навіть не зрозумів, що сталося.

Антоша так швидко нахилився й підняв пиріжок, що не всі це й помітили.

Всі побачили тільки раптом, що він тиче надкушений пиріжок прямо Васі в обличчя й каже:

Ану доїж!

Це була вражаюча картина: маленький щупленький Антоша тицяв здоровенному, удвічі за себе більшому Васі надкушений пиріжок прямо в ніс і казав: «Доїж».

Це був просто кадр з мультфільму — заєць і ведмідь.

Вася так розгубився, що замість того, щоб одразу «врізати», спантеличено спитав:

Що-о?.. З підлоги?

А нащо кидав?

Тільки тут Вася нарешті отямився, мовчки коротким рухом вдарив Антошу по руці, і пиріжок полетів назад під батарею.

Антоша теж нічого не сказав, повернувся, неквапливо підійшов до батареї, підняв пиріжок, дмухнув на нього і знову простягнув Васі:

Ні!.. Доїж!

Хтось хихикнув (чи то Спасоку- коцький,чи то Кукуєвицький).

Вася Лоб нахмурився:

Ти що, амеба, не розумієш?.. Ти ж усе життя лікуватися будеш...

Пиріжок тремтів у Антошиній руці, але Антоша вперто простягав його Васі.

І тут Гришка Гонобобель не витримав:

Та він жартує! Василь Васильович! Він жартує... Він у нас комік! — Гонобобель підскочив до Ан- тоші.— Ану давай сюди! — і хотів вихопити пиріжок.

Але Антоша не дав, спритно вивернувся, ще й боляче тицьнув Гонобобеля ліктем у бік.

Тю! — зойкнув Гришка.— Я ж хотів тебе... Ну й пропадай! Дуре- мар...

У цей час Вася знову вдарив Антошу по руці, і знову пиріжок полетів на підлогу.

І коли Антоша за ним нахилився, Вася підняв ногу і здоровенною своєю лапацоною припечатав Антошу ззаду по штанях.

Антоша заорав носом і, розпластавшися по підлозі, як кошеня на льоду, проїхав кілька метрів аж до вікна.

" Тепер уже весело захихикали і Спасокукоцький, і Кукуєвицький, і Галушкинський.

А Вася Лоб чвиркнув крізь зуби і, матляючи довгими руками, пішов по коридору.

В цей час задзвенів дзвоник, і всі кинулися по класах.

Тая допомогла Антоші підвестися й поспішно обтрушувала його, примовляючи:

От бачиш!.. Нащо ти а ним

зв'язувався... Воно тобі треба... Ну, побігли!... Швидше!.. Уже Гла- фіра Павлівна іде...

Антоша супив брови й сопів:

Ну, біжи!.. Я сам... Біжи!..

Тая була зразковою ученицею, ніколи в житті не запізнювалася на уроки" і, нарешті, не витримала — кинула Антошу й побігла в клас.

Коридор умить спорожнів, двері класів позачинялися.

Антоша хвильку постояв, тоді зітхнув і пішов до дверей класу. Тільки не свого, четвертого «А», а сьомого «Б».

Постукав, прочинив двері, пролепетав: «Вибачте!» — і зайшов.

Усі разом,— і вчитель, і семикласники,— здивовано повернулися до нього.

Антоша пошукав очима, знайшов на задній парті Васю і рішуче попрямував туди.

В очах у Васі майнув переляк.

Антоша підійшов, мовчки поклав на парту перед Васею надкушений пиріжок і так само мовчки пішов назад.

Біля дверей знову пролепетав: «Вибачте!» — і вийшов...

...На перерві про це вже знав увесь другий поверх.

Ой, що ж тепер буде-е?..

Ой-ой-ой!..

Вася Лоб це ж...

Ж-жах та й годі...

Отак привселюдно за надкушений пиріжок!..

І хто б подумав! Такий тихоня!.. От тобі й Дудкін!..

А що — молодець! Як усі будуть швирголяти пиріжки на підлогу, скільки тих пиріжків треба.

, - Он в Африці діти голодують, а тут деякі пиріжками розкидаються.

І взагалі хліб не можна кидати на землю... За це колись...

Все одно Лоб йому не подарує.

Не подарує...

У четвертому «А» гуло як у вулику.

Особливо кип'ятився, галасував і розмахував руками Гришка Гонобобель:

Ну, Дуремар!.. От Дуремар!.. Ну-у... я йому не заздрю!.. Раз Лоб сказав, що все життя Дудкін тепер лікуватися буде,— значить, буде... Лоб — це такий кадр... будь здоров!.. Ну, Дудкін! І я ж його рятував, я ж рятував!.. А він мене — ліктем!.. Дуремар!..

Антоша сидів, втягнувши голову в плечі, і мовчав. Він знову був тихий і непомітний, як завжди. І навіть не вірилося, що це про нього балакають, що це він герой отієї пригоди з надкушеним пиріжком...

А після п'ятого уроку, як продзвенів дзвінок і Глафіра Павлівна взяла журнал і вийшла з класу і клас весело" загаласував, збираючись додому,— у дверях раптом з'явився Лоб.