Слава ЗСУ!

З кого почнемо?

Ну, візьмімо спершу найпомітнішого і, навпаки,— найнепоміт- нішого.

Гришку Гонобобеля ви, звичайно, знаєте.

Його всі знають.

Його важко не знати.

О!.. Чуєте?..

Ні! То не землетрус, не пожежа, не стихійне лихо...

То Гришка Гонобобель розважається на перерві.

Голосна він людина! Такі «шумові ефекти», як він, ніхто в школі створити не може. Якби проводили світові чемпіонати з верещання, Гришка Гонобобель безперечно посів би призове місце.

Та що я вам кажу. Ви ж добре знаєте Гришку Гонобобеля з четвертого «А» класу.

А от Антошу Дудкіна ви, мабуть-таки, не знаєте. Його рідна мама не дуже знає. Такий він тихий, скромний і непомітний. Ніколи не висовується, не підскакує, руку догори не тягне, як деякі. Сидить собі, наче мишка, за партою і мовчить. Хоч, коли б його

вчителька Глафіра Павлівна спитала, він завжди відповість, як треба. Не те, що Гришка Гонобобель. Той галасує тільки на перервах. А на уроках німий мов риба. Бо в голові у нього, як каже технічка Олімпіада Самсонівна,— «протяг».

_ Але все одно Гришка Гонобобель — це Гришка Гонобобель. Ви його знаєте. А Антоша Дудкін — це Антоша Дудкін. І ви його не знаєте.

І, може, ні я, ні ви так би й не знали Антошу Дудкіна, якби...

Якби не Вася Лоб і не надкушений пиріжок.

Вася Лоб — семикласник. Але його обминають навіть дев'ятикласники. Таким здоровецьким створила Васю матінка-природа. Руки довгі, шия могутня, щелепи квадратні, важкі. Ходить він перевальцем, на напівзігнутих, метляючи безладно руками. Зовсім як снігова людина — ієті. Так його дехто пошепки й називає. Коли хтось трапляється йому на дорозі, він, нагнувши голову, похмуро дивиться спідлоба і говорить одне тільки слово: «Вріжу!..» І на дорозі вже нікого нема... Галасливий Гришка Гонобобель з Васею говорить тихим голосом, запобігливо називає його «Василь Васильович» і солодко роблено усміхається.

У той день на другому поверсі по лінії «бережливих» мала чергувати друга ланка четвертого «А». Ви, звичайно, знаєте, що таке ті чергування. Справа надзвичайно серйозна. Треба стежити, щоб був порядок, щоб ніхто нічого не розкидав, не колупав стіни, не відкручував для розваги в умивальнику кранів, а тим більше не чвиркався водою, не вмикав без потреби електрику і так далі... Тут потрібні люди авторитетні, енергійні, а то й зубаті.

А в другій ланці, як на гріх, того дня були «перебої з кадрами». Наближалося Перше травня, і в усіх енергійних і авторитетних з другої ланки клопоту було вище голови — і стінгазета, і самодіяльність, і запрошення ветеранів, і всяке інше.

Одне слово, сталося так, що всі розбіглися, і на чергування вийшли тільки Антоша Дудкін і Тая Баранюк, висока, худа, з довгою тонкою шийкою і у великих, наче з іншого обличчя, окулярах. Тая була така ж тихоня, як і Дудкін. До того ще й страшенно сором'язлива. Кожні п'ять хвилин з будь-якої причини вона червоніла, причому так, що у неї виступали сльози.

Коли вони удвох вийшли на першій перерві з червоними пов'язками в коридор, Гришка Гонобобель аж покотився від реготу:

— Ой, тримайте мене! Ой, не можу!.. Ну й чергові!.. Парочка — Мартин та Одарочка!.. Ой, зараз лусну!

Тая спалахнула як маків цвіт.

А Антоша так насупив брови, що вони зійшлися на переніссі в одну лінію_.

Тим часом Гришка Гонобобель вже галасував на весь коридор:

Усі сюди! Усі сюди!.. Зараз буде комедія!.. Ха-ха-ха!.. Тільки один день!.. Чергують Антоша Дудкін і Таїсія Баранюк!.. Усі сюди!.. Ха-ха-ха!..

До крикливого Гонобобеля усі вже звикли, і ніхто особливо на його вигуки не зважав. Хоча невелика групка з кількох учнів все ж таки утворилася. Це були хлопці з паралельного четвертого «Б» класу — Ігор Дмитруха, Валера Галушкинський, Лесик Спасоку- коцький, Стасик Кукуєвицький і Льоня Монькін. Воно й зрозуміло— «бешники» завжди ладні посміятися з одвічних своїх конкурентів «ашників».

І от ця групка на чолі з несамовитим Гришкою Гонобобелем, хихикаючи, потяглася за черговими, які спершу повільно, а потім все швидше й Швидше, наче тікаючи, йшли по коридору.

Ой! Це ж треба... Ну!.. Ой!..— розгублено шепотіла на ходу Тая.

Антоша йшов мовчки. Тільки губи закусив.

І от у цю мить з сьомого класу вийшов назустріч їм Вася Лоб.

В руках він тримав пиріжок. Вкусив, скривився і швиргонув надкушений пиріжок на підлогу під батарею.

Тая і Антоша спинилися.

Тая охнула, затулила рукою рота і рвучко одвернулася.

Антоша теж охнув і завмер.