Слава ЗСУ!

Гарний хлопець, нічого не скажеш.

І от про цього гарного хлопця раптом рознеслася несподівана чутка. її принесли на «продльонку» двоє «бешників» Спасокукоць- кий і Кукуевицький.

Як ви знаєте, на «продльонку», тобто подовжений день, лишаються не всі. У кого вдома є вільні від роботи родичі (дідусі-ба- бусі, брати-сестри тощо), ті здебільшого не лишаються. Кум Цибуля не залишався. В нього був брат Альоша — десятикласник ще й дідусь Пантелеймон Петрович.

Так-от, пішла сьогодні група «бешників» — «продльонщиків» у Ботанічний сад. Спасокукоцький і Кукуєвицький одкололися, побігли в овочевий магазин випити соку.

Глип — а у кіоску стоїть біля вагів Кум Цибуля і... продає яблука. У синьому фартусі, у береті, мов справжнісінький продавець.

Спасокукоцький і Кукуєвицький так і вклякли від подиву.

Кум Цибуля помітив їх, підморгнув весело і хоч би що.

Спасокукоцький і Кукуєвицький навіть про сік забули, так і не випили. Постояли-постояли з роззявленими ротами і повернулися назад.

«Ашники», почувши незвичайну новину, розгублено перезирну- лися. Як на це реагувати, у першу мить вони ще не знали.

Тільки Гришка Гонобобель, який ревниво ставився до популярності Кума Цибулі, дозволив собі гигикнути досить радісно:

Ги-ги!.. Продавець!.. Негоціант Цибуля!..

Та Люська Зарічняк вигукнула за звичкою:

Уявляєте? Уявляєте?.. Жах!

Всі інші вичікували. Та й справді — хто приніс новину? — «беш- ники». Постійні їхні суперники і конкуренти. Та ще й оті Спасо- кукоцький і Кукуєвицький, які тільки й знають, що підхихикують завжди з-за чужих спин. А може, взагалі брешуть?! Може, наговорюють?

Тому про всяк випадок Шурочка Горобенко вирішила «бешни- ків» трохи притой... пригасити.

Ну й що?! — задерикувато труснула вона головою.— Ну й торгує! І хай! На здоров'я! Потрібна для людей справа. І нічого вам!..

Категорично! — підтримав її Ромчик Лещенко. Він дуже любив слово «категорично».

, А тихий Антоша Дудкін мовчки кивнув головою.

І Спасокукоцький та Кукуєвицький тут же пригасли, відступили і зникли за дверима.

Але подивитися все-таки треба! — сказала Шурочка, як їх уже не було.

Категорично! — знову-таки сказав Ромчик.

По дорозі до того овочевого, що біля Ботанічного саду, говорили про торгівлю. Про торгівлю взагалі і про продавців зокрема.

Найбільшу обізнаність у цій справі виявила Люська Зарічняк.

Ой, ви знаєте, ви знаєте,— джерготіла вона,— працівники торгівлі — це такі забезпечені люди! Матеріально. Жах!.. У однієї маминої знайомої сусідка по дачі (на Нижніх Садах) звичайнісінька собі продавщиця продовольчого магазину. Так чого в неї тільки нема!.. І дача, і машина, і два кольорових телевізори, дублянка, шкіряне пальто і шкіряний піджак, і всі пальці в перснях... Саме золото. Уявляєте? Уявляєте? Жах!..

А що?.. Обважує, обмірює, обраховує... Запросто!..— замахав руками Гонобобель.

А потім тільки — раз! — і під суд! — тихо сказав Антоша Дудкін — його мама була народним засідателем у суді.

Категорично! — кивнув Ромчик.

Невже й наш Кум Цибуля хоче стати таким?! — недовірливо промовила Шурочка.

А що? — знову замахав руками Гонобобель.— Запросто! І тато його у «Гастрономторзі» працює, і брат Альоша збирається у торговельно-економічний вступати. Він сам казав...

Уявляєте? Уявляєте? Жах! — взялася рукою за щоку Люсь- ка.— Такий симпатяга і... Жах!

А! — рубонув рукою Гонобобель.— Ви всі тільки й знаєте: «симпатяга», «симпатяга»... А цей симпатяга таким потім стане, що будь здоров!..

Ану тебе! — обурено вигукнула Шурочка.— Тобі тільки б якусь гидоту сказати про когось!

Не гидоту, а просто...— трохи знітився Гонобобель.

Вони якраз проходили повз велику галасливу чергу, що юрмилася навколо залізних ґратчастих контейнерів, з яких, мов чудернацькі тигри, визирали смугасті херсонські кавуни.

Огрядний спітнілий дядечко у збитому на потилицю капелюсі лаявся з продавщицею:

Ви мені нарахували три сорок п'ять, а з мене три тридцять п'ять. Я математик. Рахувати вмію.

Продавщиця, дебела й галаслива, презирливо міряла його поглядом:

Математик!.. Який же ви, мужчина, міліметровий!.. Нате вам назад не десять, а двадцять копійок, тільки йдіть швидше. Не затримуйте мені чергу.

Ваші копійки мені не потрібні. Мені не гроші, а принцип!.. Треба правильно рахувати.

Ідіть-ідіть!..

Та не затримуйте, справді!

А ви не кричіть. Якби вас обрахували...

Одпускайте! Одпускайте! Ну!

А ви чого лізете? Ви тут не стояли.

Я-а-а не стояла?! Та я безпосередньо за цією дамою! Безпосередньо!.. Я тільки бігала по авоську.