Збірка оповідань Всеволода Нестайка | Читання твору

Коли всі усілися, тьотя Клава віддала ланцюг Петрусю і легенько відштовхнула човен від причалу:

Ну... щасливого плавання!.. Кермуй, капітане!.. Веди корабель «Мрію».

Але розгублений Петрусь мовчав.

Ну фо ти? Чого мовчиф? — вигукнув Боцман.

Петрусь перехопив погляд Аллочки — вона дивилася на нього лукаво й очікувально.

І враз лоскотна хвиля радісного піднесення охопила його.

Слухай мою команду! Курс зюйд-зюйд-вест, поворот на чотири румби! Повний вперед! — дзвінко скомандував він і не Упізнав власного голосу — такий він був по-справжньому капітанський.

Єсть, капітан! — вигукнув Боцман і наліг на весло.

Гонобобель наліг теж. І човен поплив по озеру.

Ой! Як гарно! — радісно верескнула Оля Татарчук.

І всім стало весело.

Сла-авное море-е, священний Байка-ал!..— затягнув Кум Цибуля.

Курс норд-норд-ост!.. Гей! У машинному! Піддай пари! — вже впевнено вигукнув Петрусь.

Аллочка дивилася на нього так, як нещодавно дивилася вона на Васю.

Ех, хороше!

Як гарно жити на світі!

Коли ти капітан, і командуєш фрегатом «Мрія», і на тебе дивиться перша красуня у класі, хіба ти можеш сидіти? Що це за сидячий капітан?! Сміх та й годі! Ти мусиш стояти на капітанському містку, підставивши обличчя солоному вітрові.

І Петрусь звівся на рівні ноги і, балансуючи, підніс руку дашком до очей.

Вони вже пропливли під мостом і випливли на широке плесо.

Гришка Гонобобель старався з усіх сил, щоб не відстати від Васі Боцмана, але все-таки й досвіду і спритності в нього було менше. І човен весь час завертав ліворуч.

Гей! У машинному! Ліве, греби! Праве, табань! Матрос Гонобобель! Шуруй активніше!

Якби ж Аллочка не глянула у цю мить на Гришку...

А може, то він і ненароком. Хто його зна...

Але Гришка Гонобобель раптом з усієї сили рвонув за весло, човен різко хитнувся... Капітан Буль втратив рівновагу і...

Всі тільки побачили, як мелькнули в повітрі його ноги, коли він перелітав через борт...

Шубовсть!..

Ой!..

Човен продовжував рухатися вперед. За мить Петрусева голова виринула вже за кормою.

( — Людина за бортом!.. Ги-ги! — весело закричав Гонобобель.

Пливи сюди! Ти фо? — загукав Боцман.

Петрусь безладно борсався у воді, то занурюючись з головою, то на мить виринаючи.

Та він же не вміє плавати! — скрикнула Оля Татарчук.

Ніхто не встиг навіть оком зморгнути, як вона підхопилася, скочила на корму і пірнула у воду.

Вода відразу закипіла, зануртувала... Мить — і Оля вже біля Петруся. І вже вони вдвох то занурюються, то виринають.

Розворот! Швидше!—закричав Вася, щосили орудуючи веслом.

Але, поки вони з Гонобобелем розвертали човен, ще двічі шубовснуло... То Антоша з корми, а Кум Цибуля з носа кинулися у воду. Хоча, відверто кажучи, це вже було ні до чого...

Але які ж вони були б хлопці, якби ото сиділи склавши руки, коли таке робиться!..

Човен уже підплив, і Оля й Петрусь вже трималися руками за борт, Вася, Гришка та Аллочка пробували втягти їх у човен, а хлопці тільки підпливали, винуваті й розгублені.

І от вони вже всі вчотирьох тримаються за борти човна й цокотять зубами.

— Н-не треба втягати... Н-не в-витрачайте часу...-- процокотіла Оля.— Г-гребіть швидше д-до б-берега...

І Вася з Гришкою негайно погодилися. Хіба могли вони після всього та не послухати її.

Цікава була картина — високо задравши ніс, човен швидко плив до берега, а за кормою кипіла-бурунилася вода, наче там був підвісний мотор. То, тримаючись руками за корму, одчайдушно молотили ногами по воді усі четверо. Так наказала Оля. Активно рухатися, щоб не переохолодитися.

Берегом уже бігла, розмахуючи руками, тьотя Клава.

А потім вони викручувалися у кущах. А тоді щодуху бігли аж у село Горенку, до Васькових родичів. Було це не зовсім уже й два кроки...

У Капітана Буля голова йшла обертом...

Як же ж він винен перед усіма ними!.. Яка ганьба!.. Який сором!.. Як дивитися їм в очі тепер?..

Та хіба міг він признатися, що не вміє плавати, що весь час збирався навчитися, але так і не зібрався, бо купання для нього — пекельна мука. Був він худенький і такий мерзлякуватий, що у найжаркіший день, тільки залізе у воду, через хвилину вже цокає зубами і, обхопивши себе руками навхрест за плечі, дрібно тремтить, як цуценя під дощем. Де вже там плавати, як просто у воді перебувати несила.

Хіба міг він признатися в цьому, він, капітан далекого плавання?..