Слава ЗСУ!

Оля Татарчук перезирнулася з Аллочкою Граціанською, прочитала в її очах прохання («не залишай мене, будь ласка, одну в хлопчачій компанії») і теж погодилась.

Оля Татарчук була білява. І не просто білява,— білявішої за неї не було, мабуть, в усій школі. Світле-світле волосся, білі брови, білі, наче припорошені борошном, вії і світло-сірі очі. Поряд з Аллочкою вона нагадувала фотонегатив. Але чогось саме до Аллочки вона весь час тяглася. Вона була якась дивачка, ця Оля Татарчук. Вона весь час кимось захоплювалася, а себе завжди принижувала:

Ой, який ти молодець!.. Ой, яка ти сьогодні гарна!.. Ой, як тобі личить ця кофтюля!.. Ах, як ти сьогодні добре відповідав на англійській!.. Молодчинка!.. А я так мимрила на математиці!.. ЖахГ

Люди люблять, щоб їм говорили приємні речі, і до Олі в класі ставилися добре.

Тому ніхто з хлопців не мав нічого проти того, щоб поїхала й Оля.

Всю дорогу Боцман не змовкав ні на хвилину. На всі заставки він розхвалював принади Пущі-Водиці, яку знав за власним виразом «як свою кифеню» (тобто «кишеню»). Які тільки пригоди не траплялися з ним у Пущі. І лося-велетня він якось зустрів, і галченя, що випало з гнізда, назад поклав, і лісову пожежу гасив, і маленьку дівчинку з дитсадка «Радянська Україна», що у лісі заблукала, на шосту лінію привів... Ну, не Боцман, а Герой Радянського Союзу.

Оля Татарчук раз у раз захоплено плескала у долоні:

Ну, молодець!.. Ух, здорово!..

А красуня Аллочка дивилася тільки на нього, не даруючи поглядів нікому іншому.

Гришка Гонобобель уже шкодував, що поїхав.

Все! П'ята лінія! Виходимо! Виходимо! Вилізаємо! — загукав нарешті Вася.

І вони висипали з трамвая. - Вхід у парк з ажурним, трохи старомодним штахетником. Високі щоглові сосни. І неповторний запах лісу.

Вперед! За мною! — бадьоро махнув рукою Боцман і швидко закрокував, майже побіг по асфальтованій алеї.

В парку було безлюдно. Будній день, робочий час...

Тільки в затишку, на лавочці під плакучою вербою сиділа якась підстаркувата парочка — видно, курортники.

Несподівано блиснула на сонці вода. І очам їхнім відкрилося довге озеро, через яке був перекинутий місток з дерев'яною аЛЬг танкою посередині—різьблені стовпчики, ажурний під дашком штахетник...

Ой!.. Яка краса! — захоплено вигукнула Оля.— Я ніколи тут не була.

Озеро, справді, було дуже гарне — береги поросли віковими деревами, на воді плавало жовте опале листя.

Але Боцман, видно, привів їх сюди не лише милуватися красою озера.

Вперед! — вигукнув він і повів однокласників через місток.

Ліворуч од містка біля дерев'яного причалу було припнуто десятків зо два човнів, а вгорі на березі стояв будиночок — човнова станція.

На ґанку будиночка на стільці сиділа й читала книжку огрядна молодиця у червоній хустині," по-піратськи перев'язаній навскоси через лоба.

Боцман вів їх прямо до неї.

Здрастуйте, тьотя Клава! — гукнув він, підійшовши майже впритул.

Тільки тоді вона одірвала очі від книжки:

О!.. Васьок! Здоров!.. Приїхав? Скучив?

Моя тьотя Клава! — обернувся Боцман до однокласників.— Мої друзі!

Дуже приємно! — тьотя Клава церемонно по черзі подала кожному з них складену човником руку. ^

Як там мій фрегат? — спитав раптом Вася й зиркнув скоса на Петруся.

На місці, капітан! — кумедно козирнула тьотя Клава.

Ні, я тепер боцман. Капітан у нас — о! — Капітан Буль! — він ляЄнув Петруся по плечу.

ПеТрусь зашарівся.

А-а...— зміряла поглядом Петруся тьотя Клава.— Ну, дивіться, вам видніше. Тільки глядіть обережненько... Щось вас багатенько.

Фо ти!.. Якраз комплект. Ти фо не знаєф — мій фрегат брав на борт і десять.

Знаю-знаю, тільки все-таки не дуже... Хоч і тепло сьогодні, але вЯГе вересень, вода холоднувата. Плавати хоч умієте?

Аякже! — за всіх відповів Гонобобель.

Ну, тоді давайте... Отам, у кінці...

Знаю-знаю... Фо ти! — Боцман впевнено покрокував по пристані, де в'язалися човни. А біля передостаннього спинився:

О! Мій фрегат «Мрія». Я завжди на ньому плаваю.

Тітка Клава вже наближалася, несучи два весла:

Хто вміє гребти? Тільки чесно!

Я! —вигукнув Гонобобель і переможно зиркнув на Аллочку:

Ну, тоді сядеш отут, поряд з Васьком. Він на праве весло, ти на ліве,— тьотя Клава втикнула весла у кочети, одімкнула ключем замок, розмотала ланцюг, узяла в руку:

Сідайте!.. Дівчатка, проходьте на корму... І хтось із хлбпців теж.

Давай ти, Антоша! — сказав Боцман. —А тепер ми—на весла... А ти, Капітане, і ти, Куме, на ніс.