Слава ЗСУ!

Це чули і Гришка Гонобобель, і Шурочка Горобенко, і Люська Зарічняк, що ходили до того ж дитсадка. На власні вуха чули.

Сказав моряк та й пішов собі, а слова його лишилися — зачепилися у Петрусевому серці.

Та подивився б я на вас, якби ото вам такі слова сказав справжній моряк. А ви ще тільки у дитсадок ходите, хай навіть і в старшу групу... Як би ви зреагували...

Отож-то!..

І після того, як заходила балачка, хто ким буде, Петрусь уже просто не міг нічого іншого сказати.

Усі зошити Петруся, особливо останні сторінки, були замальовані кораблями —лінкорами, крейсерами, фрегатами, каравелами... І книжки він читав головним чином про море й моряків. І листівки «морські» збирав.

Якщо комусь у класі треба було з'ясувати щось, пов'язане з морем, зверталися до Петруся.

Якось Гришка Гонобобель назвав його «Капітан Буль». Прізвисько сподобалося, та й сам Петрусь не дуже заперечував — вона було необразливе. Так і пішло: «Капітан Буль», «Капітан Буль»... Щось, правда, було в цьому трошечки піратське, але то не біда.

А тепер повернімося до новачка Васі Мостового. Жив він, як ви вже знаєте, у селі Горенці за Пущею. Тепер переїхав до міста, Батьки вже давно працювали в Києві на заводі «Арсенал». І весь час їздили на роботу з Горенки. А оце одержали нарешті квартиру й переїхали. У Горенці лишилися два діди, одна баба й ціла купа родичів.

Горенка — моя дідівщина,— говорив Вася Мостовий. А якщо бути вже зовсім точним, то говорив він не «дідівщина», а «дідів- фина», позаяк шепелявив. Але це в нього виходило дуже мило, навіть симпатично.

Особливо часто він повторював «що ти», яке, ясна річ, звучало в нього «фо ти».

Коли Вася дізнався, що Петрусь мріє стати моряком і що його називають Капітан Буль, він аж підскочив:

Фо ти!.. І я мрію стати моряком. От було б здорово на одному кораблі. Ти будеф капітан, а я боцман.

Гришка Гонобобель зареготав:

Ги-ги!.. О! У нас свій шепелявий, свій Валера Галушкин- ський з'явився! Капітан Буль і Боцман Фоти... Ги-ги!..

Але Вася не образився. Навіть сам засміявся:

А фо? Звучить!.. Капітан Буль і Боцман Фоти... Після кругосвітньої подорожі повертаються в рідний порт Одесу... Або — Ленінград... Сила! Фо ти!..

І тут же ляснув по плечу Капітана Буля:

Давай дружить!

В одну мить він домовився з Антошею Дудкіним, який сидів з Капітаном, щоб той пересів на інше місце.

Ти тільки не ображайся. Фо ти! Просто у нас же, сам розумієш, спільні інтереси. Гуд бай!

Все це було сказано так просто й щиро, що Антоша анітрішечки не образився і одразу пересів. Дуже Вася був, як кажуть дорослі, контактна людина.

До речі, його стали таки називати Боцман, але без того «Фоти»— Боцман Вася. Та й справді, чого обігрувати чийсь, хай навіть і симпатичний, недолік. Недоліки обігрувати не слід.

Усі перерви і навіть іноді, вибачте, на уроках нові друзі бубоніли про щось морське. І раз у раз Вася захоплено пошепки вигукував:

Ти фо?.. Ух, здорово!.. Ну, ти Драйзер! Усе знаєф.

Вчителі змушені були робити Боцману Васі зауваження.

Одного разу після уроків Вася сказав:

Слухай, а давай не залифатися на продльонку... А махонем у Пуфтю, в мої краї... Така погода!.. Гріх кантуватися на прод- льонці.

Петрусь непевно знизав плечима:

Не знаю... Можуть бути неприємності... І тут... і вдома...

Ну! Капітан! Які неприємності?.. Фо ти? У тебе телефон є?

Є.

В разі чого подзвонимо. Там же автомати біля кожного дерева. Я тобі фось покажу!.. Захитаєфся!..

Петрусь нерішуче озирнувся. Поряд стояли Гришка Гонобобель, Кум Цибуля, Антоша Дудкін, Аллочка Граціанська, Оля Татарчук і Ніна Макаренко (Макароніна) з четвертого «Б».

Хто хоче? — обернувся до них Боцман.— Пуфтя — це ж зовсім поряд. Два кроки. До Подолу. А там на дванадцятому трамваї. І все. А?.. Така погода!..

Якби не Аллочка Граціанська і не Макароніна,— хтозна, може, нічого б і не було.

Але раптом Макароніна сказала:

А ми недавно їздили. Я навіть ногу проштрикнула,— вона показала свіжий шрам на нозі і одразу одійшла, щоб «ашники» не подумали, ніби вона набивається до них у компанію.

Аллочка Граціанська враз усміхнулася своєю чарівною усмішкою:

А чого... Я поїхала б... Я люблю мандрувати...

Коли таке говорить перша красуня в класі, то треба бути останнім тюхтієм і ганчіркою, треба негайно міняти штани на спідницю, якщо ти ще вагаєшся. А коли на додачу виявляється, що «бешники» вже були, то...

Капітан коротко кинув:

Поїхали!..

Антоша Дудкін і Кум Цибуля мовчки кивнули, Гришка Гонобобель, хоч і скривився (йому було неприємно, що активну участь у цій справі узяла Макароніна, з якою в нього були особисті рахунки), але теж кивнув.