Слава ЗСУ!

Скажи, для чого ти це робила? — тремтливим голосом спитала Аллочка.

Що? — різко повернула голову Люба.

Ну... цукерки... вафлі...

А... звідки ти знаєш? — почервоніла Люба.

Аллочка мовчки простягла їй листа. Потім дивилася, як Люба читала і бачила, що їй було боляче.

Аллочка вже шкодувала, що дала листа, та було пізно.

Якби я знала...— тихо сказала Аллочка.— Якби я тільки знала...

Люба здвигнула плечима, потім несподівано зітхнула:

Я випадково почула її розмову... З тіткою Галею. Двірничкою. Вона так говорила... Про тебе... І взагалі... Мені стало так її жаль... Це ж страшно, коли людина така самотня...

Якби я знала... Якби я тільки знала...— все повторювала й повторювала Аллочка...

.•.Баба Надя стояла на пероні дитячої залізниці у затінку дерев і, схиливши голову набік, дивилася, як Аллочка від'їжджає

у маленькому розцяцькованому вагончику все далі й далі...

Нічого прибіднятися!..

А Аллочка Граціанська гарячково вигукнула:

От і неправда! Не говори! Може, ти якраз найбільше...— і враз затнулася. Ніхто в класі не знав ні про бабу Надю, ні про Любину таємницю, ні про листа...

Ай! Облиш! Чуєш! — скрикнула Люба, але теж враз примовкла і махнула рукою.— А! Ну вас усіх!

І вибігла з класу...

Так на тому тоді й закінчилося...

Аллочка і Люба були, як ви вже зрозуміли, дівчатка темпераментні, у вияві своїх почуттів не завжди стримувались.

Але, навіть знаючи це, актив не сподівався на таку бурхливу реакцію, коли підходив до них зараз.

Та ви що — смієтесь?! — вигукнула Аллочка —Щоб я чужу сумку з грошима взяла?! Хоч би вона десять років під лавкою стояла.

От смішнячки! — вигукнула Люба.— Ви мене просто не знаєте. Та я б нізащо не стала дзвонити і лишати сумку в телефонній будці. Це ж хтось міг спокійнісінько простежити, схопити її і, поки той черговий вибіг би,— шукай вітра в полі!.. Я б у крайньому разі просто забігла у міліцію, кинула б сумку на стіл черговому і тоді б утекла. Ні! Це не я!

Отже, перша спроба шукати серед дівчат нічого не дала.

І актив вирішив повернутися до хлопців.

А як ви дивитесь на... новачка? — спитала Тая Таранюк І, як завжди, почервоніла.

Позитивно! — прохопилася Наталі Приходько і чогось теж почервоніла.

Шурочка нічого не сказала, тільки глянула на них і з невідомих причин почервоніла й собі.

Тіна Яременко пирснула в кулак.

Першого вересня, коли четвертий «А» вперше був уже не третім, а четвертим, у класі з'явився новачок. Вася Мостовий.

Засмаглий, з вигорілим волоссям і облупленим носом, він був усміхнений і зовсім не боязкий. Не те, що інші новачки. З усіма привітався, перезнайомився і почав розказувати про своє село Го- ренку, що у Києво-Святошинському районі, одразу за Пущею-Во- дицею — «два кроки і в Києві»...

Але до новачка ми ще повернемося.

А зараз поговоримо про капітана Буля.

Капітан Буль — це Петрусь Булько. Чому він Капітан Буль, питаєте?.. Ну, це дуже просто.

Ви самі знаєте, як часто у першому, другому, третьому класі міняють люди професії. Сьогодні ти космонавт, завтра ти прикордонник, післязавтра художник, потім лікар, потім директор школи, потім клоун у цирку і так далі...

Що ж до Петруся Булька, ні в кого двох думок не було. З першого класу всі знали, що він стане капітаном далекого плавання.

І мрії своїй Петрусь не зраджував ні разу. Навіть коли в школі була зустріч з космонавтом і всі хлопці до єдиного сипонули в космонавти, Петрусь втримався — лишився капітаном.

А вирішено це було ще в дитячому садку.

Хто з вас не пускав весною в струмках і калюжах паперові кораблики?.. Мабуть, немає таких людей на світі.

Любив пускати кораблики і Петрусь. Хлопець він був меткий і досяг у цій справі неабияких успіхів. Його кораблики майже ні- коли не переверталися, не розклеювалися, не розмокали, а, долаючи всі підводні рифи, благополучно випливали з річок-струмків у калюжу-океан.

Отож пускали вони якось у дитсадку кораблики. А мимо проходив моряк. Справжній моряк, у безкозирці з стрічками, у синій матросці, з-під якої визирав смугастий трикутник тільняшки. А під носом вусики хвацько закручені, в очах веселі бісики стрибають. Не моряк, а картина.

Глянув моряк на Петруся, усміхнувся сонцесяйно, рукою мозолястою із синім якірцем скуйовдив Петрусевого чуба. І сказав дзвінко:

Молодець! Бути тобі капітаном далекого плавання!