Слава ЗСУ!

Категорично! — кивнув Ромчик Лещенко.

Навіть Гришка Гонобобель, який всі благородні ідеї спершу під усякими приводами намагався завалити, цю підтримав одразу:

Годиться!.. Свіже повітря... Ліс... У козаків-розбійників пограємось... Ріо-де-Жанейро!

Ми не гратися їдемо, а допомогти довести табір до кондиції,— строго сказала Шурочка.

Я пожартував... Ги-ги! — гигикнув Гонобобель.

Глафірі Павлівні ідея теж сподобалася, але вона вирішила все- таки для певності порадитися з Вадимом Григоровичем.

Вадим Григорович ідею четвертого «А» гаряче підтримав:

Прекрасно!.. Молодці!.. І четвертий «Б» загітуємо!.. Треті,

Звичайно, ще ранувато, а четверті, тобто навіть вони вже ж д'яті, саме враз. Все! Вирішено! Замовляю автобус з супроводом.

І, от у неділю вранці п'ять автобусів, два дитячих (кожному класові по окремому) і три дорослих-, рушили по Обухівському шосе.. .

Автобуси їхали, хоч був сонячний ранок, із засвіченими фарами. Очолювали й замикали автоколону жовті з синьою смугою міліцейські машини. Такий тепер порядок,— коли везуть велику гру^ ну дітей, автобуси засвічують фари, а попереду й позаду колону супроводжують машини Державтоінспекції.

Вже одне це настроїло обидва четвертих (а точніше, вже п'ятих, але ми будемо називати їх за звичкою четвертими) на святковий урочистий лад.

Як іспанських королів везуть,— усміхнувся Валя Таранен- ко.— Або прем'єр-міністрів...

А ти думав! — гордо сказала Шурочка.—Діти у нас в країні важливіші за королів. Не кажучи вже про прем'єр-міністрів...

У їхньому автобусі їхав Іринарх Іванович. Він уже знав, що ідея. народилася в четвертому «А» й дуже за це четвертий «А» поважав.• •

Молодці! Хвалю! Саме за ініціативу. Дуже цінна річ ініціа^ тива — отой детонатор, як я його називаю, без якого ніякого вибуху трудової активності мас бути не може. Частіше виявляйте ініціативу, дорогі товаришочки сини й дочки, якомога частіше. І життя ваше буде цікавим, цінним і неповторним.

« Автобуси звернули з шосе у ліс і на вибоїстій лісовій дорозі заколивалися, як на хвилях. По вікнах захльоскали гілки дерев.

Аж от і табір..

Білі корпуси з брудними, заляпаними крейдою шибками. Всюди купи різного будівельного сміття — і на алеях і на доріжках...

. До кондиції ще було далекувато.

Хоч і попереджалося малих дітей не брати, позаяк то не розважальна поїздка для відпочинку, а трудовий недільник,— дехто все-таки не вдержався. Приходьки взяли Наталоччину п'ятирічну сестричку Лесю («Вона в нас тиха й смирна, як овечка, та й залишити ні з ким, повірте, хоч плач»). І Миркотани Любиного шестирічного брата Андрюху прихопили («Ви ж його знаєте, він і до роботи беручкий, більш за деяких ваших четвертаків утне»).

Щодо Андрюхи, то в класі його таки добре знали. Хлопець він був цікавий, самостійний, що називається «з фантазією». І, як на свої шість років, дуже метикований. Коли йому ще не було й п'яти, він прийшов записуватися до школи. І* що цікаво, уже знав тоді літери, лічбу, вмів по складах читати, до десяти рахував і навіть трохи писав.

Колй йому сказали: «Почекай пару років, тоді прийдеш»,— він сердито насупив брови: «Мені чекати ніколи. Мені треба скоро. Я ж буду першим космонавтом дитячого віку. їм такі треба. Щоб літати на далекі планети».

Виявляється, старша сестричка Оксана колись розповідала при ньому Любі фантастичну книжку, у якій на ракеті, крім дорослих, летіли й діти, бо тільки вони аж під старість могли долетіти до бажаної планети.

І Андрюха вирішив готуватися в космонавти. Причому виявив неабияку наполегливість.

Як ви вже знаєте, Миркотани любили сімейний туризм і щосу- боти-неділі вирушали з рюкзаками у мандри. Так у тих мандрах малий Андрюха не відставав від старших, а Люду й Оксану іноді й перевершував, особливо в збиранні грибів, суниць, різних чудернацьких гіллячок, з яких тато Миркотан вирізав химерний тварин.

Щоб здаватися старшим, Андрюха раз у раз супив брови і закопилював губу, від чого обличчя його набувало неймовірно кумедно- серйозного вигляду. На всі спроби дорослих та й старших дітей посміятися, покепкувати з нього Андрюха не зважав, Іронія в стосунках з ним якось сама собою потроху зникала, і всі починали ставитися до нього всерйоз.

Оскільки директорові Вадиму Григоровичу довелося четвертий «Б» агітувати на недільник, то й бригадиром четвертого «Б» став він сам. .

А бригаду четвертого «А» вже очолив Іринарх Іванович.

Бригадою батьків керував Микола Іванович Яременко.

Бригада батьків доводила «до кондиції» корпуси табору — мили приміщення, фарбували вікна, двері, виправляли різні технічні недоробки (підганяли двері, прибивали шпінгалети, ручки, врізали замки). А також прибирали з території залишки важкого будівельного матеріалу.