Слава ЗСУ!

Росаура

О небо!

Сехисмундо

Пустиш, знаю,
Безумцю, враже, варваре, гультяю,
Чи власною рукою
(Борються)
Тебе я тут навіки упокою.

Росаура

Сюди скоріше, люди,
Клотальдо убивають!
(Виходить)

Сцена дев’ята

Входить Астольфо в той час, коли Клотальдо падає йому до ніг; він стає між ним і Сехисмундо.

Астольфо

Що це буде,
О принце мій шляхетний?
Невже ви можете цей меч славетний
Вмочити в кров холодну?
Верніть до піхов крицю благородну.

Сехисмундо

Я меч омию строгий
В крові нечесній.

Астольфо

Він мені у ноги
Упав і жде спасіння, -
Хай мій прихід вам буде до миріння.

Сехисмундо

Скоріш для смерті. Як би не молив ти,
Я відомщу за всі минулі кривди.

Астольфо

Знай, я життя своє тут захищаю,
Тож сану я твого не ображаю.

Астольфо оголює шпагу, і вони б’ються.

Клотальдо

Ні, це не так!

Сцена десята

Входять Басиліо, Естрелья і почет.

Басиліо

Переді мною шпаги?

Естрелья (убік)
Астольфо, ах, біда, і всі бідняги!

Басиліо

Що сталось тут, промовте?

Астольфо

Нічого вже, сеньйоре, бо прийшов ти.
(Ховають шпаги)

Сехисмундо

Та ні, сеньйоре, до твоєї з’яви
Старого вбить хотів я для забави.

Басиліо

І ти не мав пошани
До сивини?

Клотальдо

Байдуже, хай погляне
Сеньйор, - вона ж моя.

Сехисмундо

Не ждіть, скажу я,
Щоб поважав я сивину чужую.
(До короля)
Ще й ця, на те вже схоже,
До ніг моїх так само впасти може.
Бо я ще не помстився
За те, що з мене страшно ти глумився.
(Виходить)

Басиліо

Побачиш ти ясніше,
Прокинувшися там, де спав раніше, -
Все, що стряслось з тобою,
Було, як і цей світ, лише маною.

Король, Клотальдо і почет виходять.

Сцена одинадцята

Астольфо

Як же рідко хибить доля
У провіщенні лихому,
Бо вона мінлива в добрім
І така постійна в злому!
О, який би з неї зірний
Був астролог, що, звіщавши
Нам нещастя, не брехав би,
Бо вони б збувались завше!
Це по нас із Сехисмундо
Можна вже, Естрельє мила,
Тут судить, бо з нами доля
Зле по-різному вчинила.
В ньому вбачила жорстокість,
Смерть, пихатість із бідою
І була в усьому права,
Бо все йде само собою;
А мені, який, сеньйоро,
Бачить це сяйне проміння,
Від якого блякне сонце,
Небеса здаються тінню,
Провістила доля щастя,
Перемоги і удачу,
Разом з ними зло й добро;
Бо вона, як нині бачу,
Знов засвідчує прихильність
І зневагу виявляє.

Естрелья

Що зізнання ці правдиві,
Я вже сумніву не маю;
Та вони належать дамі,
Чий портрет, Астольфо милий,
Був тоді у вас на грудях,
Коли ви мене зустріли;
Лиш вона ці компліменти
Заслуговує по праву.
Хай вона за них і платить,
Бо в любові, скажем правду,
Жодної не грають ролі
Клятви в почутті великім,
Ні галантність тих, хто служить
Іншим дамам і владикам.

Сцена дванадцята

Росаура за завісою.

Росаура (убік)

Слава Богу! Вже минають
Мої злигодні й м’якшиться
Їх жорстокість. Хто це бачив,
Той нічого не боїться!

Астольфо

Цей портрет зніму з грудей,
Хай їх вічно прикрашає
Відбиття твоєї вроди.
Де зоря Естрелья сяє,
Тіней там нема, де сонце -
Там нема зірок. Я зразу
Принесу портрет.
(убік)
Пробач,
Цю, Росауро, образу,
Адже так в розлуці вірність
Бережуть жінки й мужчини.
(Виходить)

Росаура наближається

Росаура (убік)
Боячись, що він помітить,
Мало я почула нині.

Естрелья

Ти, Астреє15?

Росаура

Я, сеньйоро.

Естрелья

Знай, на тебе вся надія;
Добре, що зі мною ти,
І довірю лиш тобі я
Тайну.

Росаура

Ти шануєш ту,
Що тобі покірна й долі.

Естрелья

Мало ще тебе, Астреє,
Знаю, та моєї волі
Ти ключі уже тримаєш;
І тому, чого ж лукавить,
Звірить зважуюсь тобі
Те, що я від себе навіть
Скрила.

Росаура

Я раба твоя.

Естрелья

Треба коротко сказати:
Мій кузен Астольфо (досить,
Щоб кузена тут назвати,
Бо є речі, про які
Тільки подумки говорять),
Має взяти шлюб зі мною,
Якщо доля благоволить
В цьому нам, аби у щасті
Всіх нещасть позбутись лютих.
Я смутилась в перший день,
В нього вбачивши на грудях
Образок якоїсь дами;
Я йому сказала ґречно
Принести портрет; пішов,
З ним вернеться доконечно;
Та мені незручно вельми
Його взяти після всього.
Тут лишись і, як він прийде,
Забери портрет у нього.
Я тобі сказала все;
Ти красива й зухвала:
Що таке любов - ти знаєш.
(Виходить)