Слава ЗСУ!

Вірджінія сміється. Сміється і інквізитор.

Справді, деякі панове з священного офіціуму нещодавно були майже шоковані таким
образом світу, що перед ним наш дотеперішній є тільки образком, якого вішають
на таку чарівну шийку, як у певної молоденької дівчинки. Вони побоюються, що в
такому страшному просторі може легко загубитись не тільки прелат, ба навіть
кардинал, сам папа міг би загубитись з очей всемогутнього. Так, це смішно, але
все ж таки я радий знати, що ви, моя люба дитино, і надалі будете поблизу
вашого великого батька, котрого ми так цінуємо. От тільки не пригадую, чи знаю
я вашого сповідника?
ВІРДЖІНІЯ. Патер Христофор від святої Урсули.
ІНКВІЗИТОР. Так, втішаюсь, що ви, отже, супроводите вашого батька. Це йому так
потрібно. Ви навіть собі не уявляєте, але це так. Ви ще така юна, прямо кров з
молоком, а велич не завжди легкий тягар для тих, кому вручив його Господь Бог,
не завжди. Ніхто з смертних не досягне такої величі, щоб його не можна було
пом’янути в своїх молитвах. А втім, дитя моє, я вас затримую, та й боюсь викликати
ревнощі у вашого нареченого, а може, й вашого любого татка, бо розповів вам про
зорі дещо таке, що, мабуть, давно вже застаріло. Ідіть мерщій танцювати, та не
забудьте вітати від мене патера Христофора.

Вірджінія низько вклоняється і швидко виходить.

8.

РОЗМОВА

Галілео Біблію читав,
коли юний ченчик завітав.
Селянський син, що знав з дитинства скруту,
Хотів він знати, як знання здобути,
Хотів він знати, знати він бажав.

В палаці флорентійського посла в Римі ГАЛІЛЕЙ слухає МАЛЕНЬКОГО ЧЕНЦЯ, який
після засідання Римської Колегії пошепки передав йому ухвалу папських
астрономів.

ГАЛІЛЕЙ. Говоріть, говоріть! Одяг, який ви носите, дає вам право говорити все,
що хочете.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я вивчав математику, синьйоре Галілею.
ГАЛІЛЕЙ. Це може стати в пригоді, коли трапиться визнати, що двічі по два іноді
дорівнює чотирьом.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, ось уже третю ніч мене сон не бере. Не
уявляю собі, як декрет, який я чув, погодити із супутниками Юпітера, які я
бачив. Я вирішив сьогодні вранці відслужити месу і піти до вас.
ГАЛІЛЕЙ. Щоб сказати мені, що Юпітер не має супутників?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ні. Мені пощастило осягнути розумом всю мудрість декрету.
Він відкрив мені ту небезпеку, яку ховає для всього людства занадто вже
необмежена свобода дослідження, і я вирішив зректися астрономії. Проте мені
важливо було викласти вам ті стимули, що спонукають астронома знехтувати
розширенням певного вчення.
ГАЛІЛЕЙ. Дозволю собі сказати, що мені відомі такі стимули.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Розумію гіркоту ваших слів. Ви маєте на увазі певні
надзвичайні репресії церкви.
ГАЛІЛЕЙ. Ви спокійно можете сказати — знаряддя тортур.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Але я хотів би назвати інші причини. Дозвольте мені
розповісти про себе. Я виріс в сільській родині, в Кампаньї. Це прості люди.
Вони багато чого знають про оливкові дерева і майже нічого—більше. Спостерігаючи фази Венери, я бачу перед собою своїх батьків. Бачу, як
вони разом з моєю сестрою сидять коло вогнища, їдять свій сир. Бачу над ними
сволок, закурений димом століть, їх натруджені руки, що тримають маленькі
ложки. Їм живеться нелегко, та навіть в цій нужденності є певний лад. Бо все—від підмітання підлоги і сезонної роботи на оливковій плантації до сплати
податків—має свій певний кругообіг. Так само регулярно спадають на них злигодні. Спина
мого батька зігнулась не відразу, а потроху, після кожної весни в оливковому
саду. Так само й пологи, щоразу забираючи жіночу красу моєї матері,
повторювались через однакові проміжки часу. Завжди перед їх очима—свій шмат землі, щороку зеленіючі дерева, маленька церква, де вони слухають
недільні тексти з Біблії. Все це викликає в них те почуття сталості й
необхідності, в якому вони черпали собі силу, щоб, обливаючись потом, тягати
гірськими стежками свої кошики, народжувати дітей, ба навіть їсти. Їх упевнили,
що око Всевишнього почиє на них—допитливо, майже тривожно, що увесь світовий театр створено навколо них для
того, щоб вони— дійові особи — могли виконувати в ньому свої постійні — малі чи великі — ролі.
Що б сказали ці люди, коли б почули від мене, що живуть на маленькій кам’яній брилі, яка, безперервно обертаючись у порожнечі, сама рухається навколо
інших зірок—одна з багатьох інших і така незначна. То нащо здалися тоді таке терпіння, така
покора перед злиднями. І нащо здалося тоді Святе Письмо, яке все пояснює і
доводить необхідність поту, терпіння, голоду, підвладності, коли воно, як
виявляється, сповнене помилок? Ні, я бачу, як їхні очі виповнює страх, як
випадають з рук їхні ложки, бачу, якими зрадженими й ошуканими вони себе
почувають. Вони кажуть: то виходить, око Всевишнього не почиє на нас. То мусимо
дбати про себе самі—темні, старі й згорьовані? Виходить, ніхто не дарував нам іншої ролі, крім цієї
тлінної, гіркої, на крихітній Землі, такій залежній, що навколо неї вже ніщо не
обертається? Жодного глузду немає в нашій бідності. Голод— це просто брак їжі, а не випробування сил, а виснажлива праця —теж ніяка не заслуга, коли вік гни спину і, як проклятий, роби. То ви
розумієте, що з декрету священної конгрегації я вичитав благородну материнську
жалість, велику душевну доброту.
ГАЛІЛЕЙ. Душевну доброту! Ви, мабуть, думаєте, що нема нічого: вино випито,
губи пересмагли, то хай цілують сутану! Чому ж то нічого нема? Чому єдиним
ладом у цій країні є тільки лад порожніх засік, а необхідність—це тільки необхідність виснажуватись до смерті? Між пишними виноградниками,
край пшеничного поля! Ваші селяни з Кампаньї сплачують війни, що їх заступник
лагідного Ісуса веде в Іспанії та Німеччині. Для чого він ставить Землю в центр
всесвіту? Для того, щоб трон святого Петра міг стояти в центрі Землі. Саме про
це і йдеться. Ви маєте рацію, йдеться не про планети, а про селян з Кампаньї. І
не балакайте мені про красу явищ, позолочених давністю! Знаєте, як
мушля-перловиця створює перли? Цей молюск у тяжкій хворобі обгортає слизотою
стороннє тіло, наприклад, піщинку, сам він мало не гине при цьому. На біса мені
та перлина, дай мені краще здорову устрицю. Чесноти зовсім не пов’язані зі злиднями, дорогий мій. Якби ваша паства складалась із заможніх і
щасливих людей, вона могла б розвинути чесноти добробуту і щастя. А тепер ці
чесноти виснажених людей виростають на виснажених нивах, і я відкидаю їх.
Синьйоре, мої водяні насоси можуть створити більші чудеса, ніж усе ваше смішне
надлюдське мучеництво. “Плодіться і множтеся“, а ниви неродючі, а війни
знищують кожного десятого з вас. Що ж мені— брехати вашій пастві?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (вкрай схвильований). Є вищі мотиви, що змушують нас мовчати: це душевний мир знедолених!
ГАЛІЛЕЙ. Хочете подивитись на годинник роботи Челліні? Мені його щойно привіз
кучер кардинала Белларміна. Дорогий мій, в нагороду за те, що я збережу
душевний спокій, скажімо, ваших батьків, власті пропонують мені вино, яке
селяни вичавлюють в поті свого лиця, створеного, як відомо, за образом і
подобою Бога. Коли б я погодився мовчати, то це б мало, без сумніву, вельми
підлі мотиви: заможне, дозвільне життя, ніяких переслідувань і так далі.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Синьйоре Галілею, я — священик.
ГАЛІЛЕЙ. Але ви й фізик. І бачите, що у Венери є фази. Ось глянь сюди! (Показує крізь вікно).Бачиш там малого Пріапа коло джерела під лавровим деревом? Бог садів, птахів і
злодіїв, сільський сороміцький двохтисячолітній бог! Він менше брехав. Гаразд,
не будемо про це, я теж вірний син церкви. Ви знаєте восьму сатиру Горація?
Якраз цими днями я перечитую його. Здобуваю деяку душевну рівновагу. (Дістав
невеличку книжку). Він надає слова саме цьому Пріапові, маленькій статуї, яка
була поставлена в Есквілінському парку. Починається вона так:
Колода фігова, оцупком непридатним
Ані до чого був я. Довго тесля
Роздумував. Пріапа чи ослін
Із мене витесати. І відважився
Зробити бога.
Думаєте, Горацій заборонив би собі вставити у вірш замість слова “ослін“ слово
“стіл“? Синьйоре, моє естетичне чуття буде ображене, коли Венера в моєму
космосі опиниться без фаз! Ми не можемо винайти машинерії для подачі нагору
річкової води, якщо ми не вивчимо ту найвищу машинерію, яка існує перед нашими
очима. Сума кутів трикутника не може змінюватися на потребу папської курії.
Орбіти летючих тіл я не можу обчислити так, щоб воднораз врахувати і політ
відьми на мітлі.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. А чи не здається вам, що істина, — коли це істина, — проб’ється і без нас?
ГАЛІЛЕЙ. Ні, ні, ні! Пробиваються саме стільки істин, скільки ми їх пробиваємо;
перемога розуму може бути лише перемогою розумних. Ваших селян з Кампаньї ви
змальовуєте вже, як мох на їхніх хижах! Як може хтось припустити, що сума кутів
трикутника може відповідати його потребам! Та коли вони не зрушать з місця і не
навчаться думати, то найкращі водокачки їм ні до чого. Чорт забирай, я бачу
божественне терпіння ваших людей, але де ж їх божественний гнів?
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Ви втомилися.
ГАЛІЛЕЙ (розкидає перед ним купу рукописів). Ти фізик, сину мій? Ось тут з’ясовані причини припливів і відпливів світового океану. Але тобі не можна цього
читати, чуєш? О, ти вже читаєш? То ти фізик?