Слава ЗСУ!

Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ, багатий юнак.

ГАЛІЛЕЙ. У нас тут просто, як у млині.
ЛЮДОВИКО. Добрий ранок, синьйоре. Мене звуть Людовико Марсілі.
ГАЛІЛЕЙ (читаючи про себе рекомендаційний лист). Ви були в Голландії?
ЛЮДОВИКО. Де я багато чував про вас, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Ваша родина має маєтності в Кампаньї?
ЛЮДОВИКО. Матері забаглося, аби я трохи світа побачив, почув, що в світі
трапляється і таке інше...
ГАЛІЛЕЙ. А в Голландії ви почули, що в Італії, наприклад, трапляюсь я?
ЛЮДОВИКО. А раз мати бажає, щоб я і з науками зазнайомився...
ГАЛІЛЕЙ. Приватні уроки — десять скуді за місяць.
ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре.
ГАЛІЛЕЙ. До чого маєте хист?
ЛЮДОВИКО. До коней.
ГАЛІЛЕЙ. Ах, так?
ЛЮДОВИКО. Я до наук не здатний, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. А в такому разі п’ятнадцять скуді на місяць.
ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Я зможу приймати вас тільки зрання. Це вже замість тебе, Андреа. З
тобою вже не випадає вчитись. Бач, ти ж не платиш.
АНДРЕА. То я вже піду. Можна, я візьму це яблуко?
ГАЛІЛЕЙ. Бери.

Андреа виходить.

ЛЮДОВИКО. Вам доведеться набратися зо мною терпіння. Головне, що в науках
завжди виходить не так, як підказує здоровий глузд. Візьміть, наприклад, цю
сміховинну трубу, що її продають в Амстердамі. Я уважно роздивився. Шкіряна
трубка з зеленої шкіри, а в ній дві лінзи: одна така(показує руками ввігнуту лінзу), а друга (показує опуклу)отака. Кажуть, одна збільшує, а друга зменшує. Кожна розумна людина збагнула б,
що вони вирівнюють одна одну. Аж ні. Крізь цю штуку все ніби побільшується уп’ятеро. Така ваша наука.
ГАЛІЛЕЙ. А що ж здається вп’ятеро більшим?
ЛЮДОВИКО. Дзвіниці, голуби, все що вдалині.
ГАЛІЛЕЙ. І ви самі бачили ці побільшені дзвіниці?
ЛЮДОВИКО. Так, прошу, синьйоре.
ГАЛІЛЕЙ. І ця труба має дві лінзи? (Робить ескіз на аркушику паперу). Такий вона має вигляд? (Людовико киває). І давно винайдена?
ЛЮДОВИКО. Гадаю, що не давніше від кількох днів. Саме коли я від’їздив з Голландії, вона з’явилася в продажу.
ГАЛІЛЕЙ (майже привітно). І нащо то вам вивчати саме фізику. Чому не конярство?..

Непомітно для Галілея входить СИНЬЙОРА САРТІ.

ЛЮДОВИКО. Мати вважає, що трохи науки таки треба. Знаєте, тепер увесь світ і
шклянки вина не вип’є без науки.
ГАЛІЛЕЙ. Ви могли б з таким самим успіхом вивчати мертві мови або теологію. Це
ж легше.(Бачить синьйору Сарті). Гаразд, приходьте у вівторок уранці.

Людовико виходить.

ГАЛІЛЕЙ. Не дивись так на мене. Я ж його взяв.
СИНЬЙОРА САРТІ. Бо вчасно мене побачив. Там жде куратор університету.
ГАЛІЛЕЙ. Проси його, він дуже до речі. Це ж, мабуть, п’ятсот скуді. Тоді я обійдусь без учнів.

Синьйора Сарті вводить КУРАТОРА.

(Закінчує одягатись, тим часом пише на папірці якісь числа). Добрий день, позичте мені пів-скудо.

Куратор дістає з гаманця монету і подає Галілею, той передає її синьйорі
Сарті.

Пошліть Андреа до майстра, що робить окуляри, хай купить дві лінзи, тут
записані розміри.

Синьйора Сарті виходить з папірцем.

КУРАТОР. Я прийшов до вас з приводу вашого прохання збільшити вам утримання до
тисячі скуді. На жаль, я про це не можу клопотатися перед університетом.
Знаєте, математичні колегії не дають університетові ніякого прибутку.
Математика—чисте мистецтво, так би мовити. Не те, щоб республіка не цінила її, цінить, та
ще й як високо. Вона не така вже необхідна наука, як філософія, не така
корисна, як теологія, але ж вона дає знавцям таку безмежну насолоду!
ГАЛІЛЕЙ (за своїми паперами). Шановний мій синьйоре, я не можу прожити на п’ятсот скуді.
КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею, ви читаєте по дві лекції двічі на тиждень.
Ваша надзвичайна слава напевне приведе до вас скільки завгодно учнів, які
можуть сплачувати приватні лекції. Хіба у вас немає приватних учнів?
ГАЛІЛЕЙ. Синьйоре, в мене їх забагато. Я вчу їх і вчу, а коли ж мені самому
вчитися? Чоловіче Божий, я ж не такий мудрагель, як панове з філософського
факультету. Я дурень. Я нічого не тямлю. Я мушу латати дірки в своїх знаннях. А
коли ж мені це робити? Коли мені досліджувати? Синьйоре, моїй науці ще дуже
бракує знань! В найбільших проблемах у нас нині нема ще нічого, крім гіпотез. А
ми правимо доказів від самих себе. А як же мені просуватися вперед, коли я, щоб
утримати себе, мушу кожному телепневі з грошима втовкмачувати, що паралельні
лінії перетинаються в безкінечності?
КУРАТОР. Не забувайте, що республіка, хоч, може, й не так багато платить, як
деякі князі, зате гарантує свободу досліджень. Ми, в Падуї, допускаємо до
слухання лекцій навіть протестантів. Ми навіть надаємо їм наукових ступенів.
Синьйора Кремоніні ми не тільки не видали інквізиції, коли нам довели,— чуєте, синьйоре Галілею, довели, —що він дозволяє собі антирелігійні висловлювання, ба, навіть затвердили йому
збільшене утримання. Аж у Голландії відомо, що у Венеціанській республіці
інквізиція не має впливу. А це чогось таки варте для вас, астронома, бо
астрономія така наука, де вчення церкви віддавна вже не має належного
авторитету.
ГАЛІЛЕЙ. Синьйора Джордано Бруно ви, проте, вислали до Риму. Бо він поширював
учення Коперніка.
КУРАТОР. Не за те, що він поширював учення Коперніка, — звичайно, невірне, —а тому, що він не венеціанець, та й не мав тут посади. Отже, на його спалення
посилатися нічого. Разом з тим, при всіх наших свободах, я все ж таки радив би
не вимовляти на повен голос ім’я того, кого так виразно прокляла церква. Навіть і тут не слід — так, так, навіть тут.
ГАЛІЛЕЙ. Ваш захист свободи думок, мабуть, річ дуже хосенна, чи не так?
Показуючи пальцем, що десь панує і палить людей інквізиція, ви тим самим
задешево наймаєте добрих викладачів. Захист від інквізиції ви собі сплачуєте
тим, що вкрай зменшуєте їм утримання.
КУРАТОР. Несправедливо! Несправедливо! Що вам була б за користь, коли б
перший-ліпший неосвічений ченчик з інквізиції міг би простісінько заборонити
ваші думки. Троянди з колючками, а князі з ченцями, синьйоре Галілею!
ГАЛІЛЕЙ. А яка користь із свободи досліджень, коли немає часу досліджувати? А
що робити з набутками досліджень? Покажіть-но добродіям з Синьйорії оці
дослідження законів падіння(показує на паку рукописів) та поспитайте, чи не варті вони надбавки з кілька скуді?
КУРАТОР. О, вони варті безмірно більшого, синьйоре Галілею.
ГАЛІЛЕЙ. Не безмірно, синьйоре, а всього п’ятисот скуді.
КУРАТОР. Гроші платять лише за те, що дає гроші. Якщо вам потрібні гроші, то
слід запропонувати щось інше. За науку, яку ви продаєте, ви можете правити
стільки, скільки зиску має з неї покупець. Наприклад, філософія, якою торгує
синьйор Коломбо у Флоренції, дає князеві щонайменше десять тисяч скуді на рік.
Ваші закони падіння, безперечно, наробили сенсації. Їм аплодують у Парижі і в
Празі. Але панове, які плещуть у долоні, не виплатять Падуанському
університетові того, що він на вас витрачає. Ваш фах— то ваша біда, синьйоре Галілею.
ГАЛІЛЕЙ. Розумію: вільний гендель, вільне дослідження... І — вільний гендель дослідженням, чи не так?
КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею! Що за концепція! Дозвольте сказати, я не
зовсім розумію ваші кпини. В квітучій торгівлі республіки я не вбачаю нічого,
що було б варте зневаги. Та ще менш бажано мені, давньому кураторові
університету, говорити про наукові дослідження в такому, з вашого дозволу,
легковажному тоні.