Слава ЗСУ!

Тим часом Галілей тоскно поглядає на свій робочий стіл.

Подивіться, що навколо вас! Рабство, під ярмом якого ледь животіють науки по
деяких містах! Там ріжуть паси зі шкіряних палітурок старовинних фоліантів. Там
ні до чого знати, як падає камінь, досить тільки знати те, що писав Аристотель.
Очі їм тільки для того, щоб читати. Навіщо їм нові закони падіння? Для них
важливі тільки закони упадання на коліна. А протиставте цьому ту нескінченну
радість, з якою наша республіка сприймає ваші мислі, якими б сміливими вони не
були. От де ви маєте змогу досліджувати! От де працювати! Ніхто не стежить за
вами, ніхто не гнітить вас! Наші купці добре знають, що означає краща якість
полотна в змаганні з флорентійськими конкурентами, і з цікавістю прислухаються
до вашого заклику: “поліпшити фізику!“ Та й фізика ж багато чим завдячує вимозі
поліпшити якість ткацьких верстатів. Наші найвидатніші громадяни цікавляться
вашими дослідженнями, відвідують вас, випробовують ваші винаходи. А в них час—дорогий. Не зневажайте торгівлі, синьйоре Галілею. Тут ніхто не стерпить, щоб
вашій праці бодай чимось заважали, щоб нетямущі люди завдавали вам труднощів.
Погодьтеся, синьйоре Галілею, тут ви можете працювати!
ГАЛІЛЕЙ (в розпачі). А так!..
КУРАТОР. А щодо матеріального моменту, то змайструйте-но знову щось гарного, на
зразок вашого знаменитого пропорційного циркуля, яким (відкладає на пальцях)
без ніяких математичних знань можна креслити всілякі лінії, обчислювати
проценти на проценти з капіталу, відтворювати плани земельних угідь у
збільшеному чи зменшеному масштабі і розраховувати вагу гарматних ядер.
ГАЛІЛЕЙ. То все фрашки!
КУРАТОР. Бачте, це захопило і здивувало найпочесніших осіб, це дало вам гроші
готівкою, а для вас то фрашки. Я чув, що навіть генерал Стефано Грітті може з
допомогою цього приладу добувати корені!
ГАЛІЛЕЙ. Справді диво! А втім, Пріулі, ви навели мене на думку. Я щось подібне,
здається, маю.(Показує йому папірець з ескізом).
КУРАТОР. Невже! Це було б розв’язанням проблеми. (Встає).Синьйоре Галілею, ми знаємо, що ви велика людина, велика, але з дозволу
сказати, нічим не вдоволена.
ГАЛІЛЕЙ. Так, я невдоволений, але саме за це незадоволення ви мені ще
приплатили б, коли б мали більше здорового глузду. Бо я невдоволений самим
собою. Натоміть ви клопочетесь про те, щоб я лишався невдоволений вами. Згоден,
мені приємно, панове венеціанці, показати, щoя здатний зробити у вашому уславленому арсеналі, на ваших верфях і
артилерійських полігонах. Проте ви не лишаєте мені часу віддатись дальшим
дослідам у моїй галузі науки. Ви зав’язуєте рота волові, що молотить ваш хліб. Мені вже сорок шість, а я ще нічого
не створив такого, що могло б задовольнити мене.
КУРАТОР. Тоді не заважатиму вам більше.
ГАЛІЛЕЙ. Дякую.

Куратор виходить. Галілей лишається сам. Починає працювати. Прибігає АНДРЕА.

ГАЛІЛЕЙ (не відриваючись від роботи). Чому ж ти не з’їв яблуко?
АНДРЕА. Та я ж їй показував, як Земля обертається.
ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, Андреа, що я тобі скажу: не розказуй іншим про наші думки.
АНДРЕА. Чом же?
ГАЛІЛЕЙ. Бо власті забороняють.
АНДРЕА. Але ж це правда.
ГАЛІЛЕЙ. А вони забороняють. І потім іще: ми, фізики, не завжди можемо довести
свою правду. Навіть учення славетного Коперніка ще не доведене. Воно поки що— тільки гіпотеза. Дай мені лінзи.
АНДРЕА. Півскудо не вистачило. Довелось залишити куртку в заставу.
ГАЛІЛЕЙ. Що ж ти робитимеш без неї взимку?

Пауза. Галілей упорядковує лінзи на аркуші з ескізом.

АНДРЕА. А що таке — гіпотеза?
ГАЛІЛЕЙ. Те, що береться за ймовірне, але не є фактом. От, наприклад, он там
біля крамнички кошикаря Феліче держить дитину коло грудей; якщо сказати, що
вона дає дитині молоко, а не сама бере від неї молоко, то це лишається
гіпотезою, поки ти не підеш туди, не побачиш сам і не доведеш цього. А коли
йдеться про зорі—то й поготів. Тут ми, як сліпа черва, майже нічого не бачимо. Стародавні
вчення, яким вірили тисячоліттями, зовсім струхлявіли; в цих величезних будовах
менше дерева, ніж у підпорах, якими намагаються їх утримати. В них є багато
законів, які мало що пояснюють, тимчасом як у новій гіпотезі хоч і небагато
законів, зате вони пояснюють багато чого.
АНДРЕА. Але ви ж мені довели все.
ГАЛІЛЕЙ. Довів тільки, що так може бути. Розумієш, ця гіпотеза дуже гарна, і
ніщо її не заперечує.
АНДРЕА. Я теж хочу стати фізиком, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Вірю тобі, адже у фізиці ще так багато роботи. (Підійшов до вікна, дивиться крізь лінзи. Зі стриманою зацікавленістю). Глянь-но сюди, Андреа!
АНДРЕА. Пречиста Маріє, все так близько! Дзвіниця ось-ось! Я навіть можу
прочитати мідні літери на дзвоні: “Gratia dei“ [1 Дякувати Богові (лат.).].
ГАЛІЛЕЙ. Це принесе нам п’ятсот скуді.