Слава ЗСУ!

Андреа і маленький чернець приносять дзеркало і екран.

ЛЮДОВИКО. Свого часу ви, синьйоре, підписали в Римі зобов’язання не втручатися більше в цю справу з обертанням Землі навколо Сонця.
ГАЛІЛЕЙ. Ах, тоді? Тоді у нас був відсталий папа.
СИНЬЙОРА САРТІ. Був! Адже його святість іще не померли!
ГАЛІЛЕЙ. Майже, майже! Нанесіть на екран сітку меридіанів та паралелей. Будемо
працювати методично. А потім зможемо відповідати на їхні листи, правда,
Андреа?
СИНЬЙОРА САРТІ. “Майже“. Свої крижинки цей чоловік зважує по 50 разів, а коли
щось йому до шмиги, то сліпо вірить у це.

Екран встановлений.

ЛЮДОВИКО. Якщо його святість умре, синьйоре Галілею, то й новий папа, хто б він
не був і як би він не любив науки, муситиме так само зважати на те, яку велику
любов відчувають до нього найвельможніші родини Італії.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Господь створив фізичний світ, Людовико; Господь створив
людський мозок; Господь дозволить і фізику.
СИНЬЙОРА САРТІ. Галілео, тепер послухай, що я скажу. Я бачила, як мій син чинив
гріх через ті “експерименти“, “теорії“, “обсервації“ і нічого не могла вдіяти.
Ти повстав проти властей, і вони тебе вже раз застерегли. Найвищі кардинали
укоськували тебе, як хворого коня. На якийсь час це допомогло. Але ось два
місяці тому, якраз після Благовіщення, я впіймала тебе на гарячому: ти знов
потайки розпочав оті свої “обсервації“. На горищі з трубою. Я тобі майже нічого
не говорила, хоч добре знала, що до чого. Побігла, поставила свічку святому
Йосипові. Це вже понад мої сили! Коли ми з тобою одні, ти ніби міркуєш, як
слід, і кажеш, що знаєш сам, що треба стриматись, бо це небезпечно. Але два дні
експериментів—знову та ж сама біда. Нехай вже я жертвую своїм вічним блаженством за
прихильність до єретика, це вже моє діло, але ти не маєш права топтати своїми
ножищами щастя своєї доньки!
ГАЛІЛЕЙ (похмуро). Принесіть телескоп!
ЛЮДОВИКО. Джузеппе, віднеси багаж до карети.

Слуга виходить.

СИНЬЙОРА САРТІ. Вона цього не переживе! Ви б могли їй то самі сказати. (Біжить геть, все ще з глечиком у руках).
ЛЮДОВИКО. Я бачу, ви вже почали підготовку. Синьойре Галілео, ми з матір’ю живемо три чверті року в маєтку в Кампаньї, і можемо вам засвідчити, що
супутники Юпітера аж ніяк наших селян не турбують. Дуже вже тяжко працюють вони
у полі. Але їх може збентежити звістка про те, що безсоромні нападки на святі
доктрини церкви залишились без кари. Не забувайте, що ці жалюгідні люди в
своєму напівзвірячому житті можуть все переплутати. Вони справжні звірі, ви
навіть того не уявляєте собі. Варт їм почути, що на вербі ростуть груші— і вони втечуть з роботи в полі, щоб погомоніти про це.
ГАЛІЛЕЙ (зацікавлено). Справді?
ЛЮДОВИКО. Звірі вони. А коли приходять до маєтку по якусь дрібницю, мати
змушена відшмагати перед їхніми очима собаку, щоб навчити їх покорі, порядку і
чемності. Ви, синьйоре Галілео, часом бачите з вікна карети квітучі поля
кукурудзи. Ви не думаєте і не гадаєте, коли їсте наші оливки і наш сир, скільки
праці треба, щоб виростити, добути це, скільки турбот.
ГАЛІЛЕЙ. Юначе, я їм свої оливки і при цьому думаю. (Грубо). Ти затримуєш мене. (Гукає з кімнати). Є вже екран?
АНДРЕА. Так. Ви підете сюди?
ГАЛІЛЕЙ. Ви ж шмагаєте бичами не тільки собак, щоб держати їх у покорі, чи не
так, Марсілі?
ЛЮДОВИКО. Синьйоре Галілею! У вас чудова голова. Шкода її.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ (здивовано). Він вам погрожує.
ГАЛІЛЕЙ. Еге. Адже я міг би підбурити його селян і спонукати їх до роздумів. І
його слуг, і його управителів.
ФЕДЕРЦОНІ. Яким чином? Адже ніхто з них не читає латиною.
ГАЛІЛЕЙ. Я міг би писати народною мовою, для багатьох, замість писати латиною
тільки для обраних. Для нових думок потрібні люди, що працюють руками. Бо хто ж
інший прагне дошукатись причин всіх речей? Ті, що бачать хліб тільки на своєму
столі, не хочуть знати, як його випікають. Ця наволоч дякує радше Богові, ніж
пекареві. Ті ж, хто робить хліб, скоро зрозуміють, що ніщо не рухається само,
коли його не зрушити. Твоя сестра, Фульганціо, яка працює на олійниці, не
стільки здивується, скільки, мабуть, сміятиметься, коли почує, що Сонце— не золотий герб можновладдя, а важіль: Земля рухається, бо її рухає Сонце.
ЛЮДОВИКО. Ви завжди будете рабом своїх пристрастей. Перепросіть за мене
Вірджінію. Я думаю, нам зараз краще не бачитись.
ГАЛІЛЕЙ. Посаг у вашому розпорядженні повсякчас.
ЛЮДОВИКО. Прощавайте. (Йде).
АНДРЕА. І кланяйтесь від нас усім Марсілі.
ФЕДЕРЦОНІ. Які велять Землі стояти непорушно, щоб їхні замки не пішли
шкереберть.
АНДРЕА. І всім Ченчі і Віллані!
ФЕДЕРЦОНІ. І всім Червіллі!
АНДРЕА. І всім Леккі!
ФЕДЕРЦОНІ. І Пірлеоні!
АНДРЕА. Які цілують папі ноги, коли він топче народ.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Новим папою буде освічена людина.
ГАЛІЛЕЙ. Отже, розпочнемо спостереження за сонячними плямами, що нас цікавлять,
на свій страх і ризик, не дуже покладаючись на підтримку нового папи.
АНДРЕА (перепиняє).Але з цілковитою певністю, що розвіємо зоряні тіні пана Фабриціуса і сонячні
випари пражан і парижан, та ще й доведемо обертання Сонця.
ГАЛІЛЕЙ. Ні, лише з деякою надією на те, що доведемо обертання Сонця. Доводити,
що досі я мав рацію, то не моя мета. Я хочу перевірити, чи я таки її мав. Я
кажу вам: покиньте всяку надію, всі, хто стає на шлях дослідів. Може це випари,
а може й плями, та перш, ніж припустити, що це бажані нам плями, припустімо
краще, що це риб’ячі хвости. Так, ми знову і знову і ще раз піддамо все сумніву. Будемо
просуватись не семимильним кроком, а зі швидкістю черепахи. І все, що ми
сьогодні знайдемо, завтра закреслимо, зметемо зі столу, і лише тоді запишемо
знову, коли знайдемо ще раз. І те, що хочемо знайти, ми, знайшовши, розглянемо
з особливим недовір’ям. Отже, приступаймо до спостережень за Сонцем з непохитним наміром довести
непорушність Землі. І тільки зазнавши невдачі, цілковитої і безнадійної
поразки, зализуючи свої рани, в найсумнішому настрої ми почнемо запитувати, а
чи не мали ми таки рації, чи таки не обертається Земля справді!(Підморгує).І коли після того у нас всяке інше припущення розповзеться під руками, тоді
ніякої пощади тим, хто не досліджував, а плескав язиком. Зніміть покривало з
труби і спрямуйте її на Сонце! (Встановлює латунне дзеркало).
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ. Я здогадався, що ви вже почали працювати. Я зрозумів це,
коли ви не пізнали синьйора Марсілі.