Слава ЗСУ!

Урядовець напіводвертається, позіхає, дивлячись на суб’єкта. Вірджінія підходить до батька.

Він каже, що герцог ще зайнятий.
ГАЛІЛЕЙ. Я чув — ти щось казала про “чемність“, що то було?
ВІРДЖІНІЯ. Я подякувала йому за чемну відповідь і тільки. А ти не можеш лишити
книгу тут? Ти ж тільки гаєш час.
ГАЛІЛЕЙ. Я починаю запитувати себе, чого вартий цей час. Мабуть, прийму
запрошення Сагредо тижнів на двоє поїхати в Падую. Та й здоров’ям похвалитися не можу.
ВІРДЖІНІЯ. Ти не проживеш без своїх книг.
ГАЛІЛЕЙ. Можна захопити з собою в карету трохи сіцілійського вина, скажімо,
ящиків зо два.
ВІРДЖІНІЯ. Ти завжди казав, що воно не терпить перевезень. А казна винна тобі
за три місяці утримання. Тобі ж услід їх не надішлють.
ГАЛІЛЕЙ. Це правда.

КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР спускається сходами.

ВІРДЖІНІЯ. Кардинал-інквізитор!

Він, минаючи, низько вклоняється Галілею.

Що робити кардиналу-інквізитору у Флоренції, тату?
ГАЛІЛЕЙ. Не знаю. Він поводився не без чемності. Я знав, що чинив, коли
переїхав у Флоренцію і всі ці роки мовчав. Вони так розхвалили мене, що мусять
тепер приймати мене таким, як є.
УРЯДОВЕЦЬ (вигукує). Його високість, великий герцог!

КОЗІМО ДЕ МЕДІЧІ спускається сходами. Галілей іде йому назустріч. Герцог, трохи
збентежений, спиняється.

ГАЛІЛЕЙ. Хотів би я запропонувати Вашій високості мої діалоги про обидві
космічні системи...
КОЗІМО. Ага, ага! Як ваші очі?
ГАЛІЛЕЙ. Нічим хвалитись, ваша високосте. Якщо ваша високість дозволять, я цю
книгу...
КОЗІМО. Мене турбує стан ваших очей. Справді турбує. Ви, мабуть, понад міру
сидите за вашим чудовим телескопом, чи не так?

Іде далі, не взявши книги з рук Галілея.

ГАЛІЛЕЙ. Він не прийняв книги.
ВІРДЖІНІЯ. Тату, я боюсь.
ГАЛІЛЕЙ (приглушено, але твердо).Нічим не видавай себе. Звідси підемо не додому, а до склоріза Вольпі. Я
домовився, що в сусідньому з ним заїзді завжди буде напоготові віз з порожніми
винними барилами. Мене вивезуть з міста.
ВІРДЖІНІЯ. Ти знав?..
ГАЛІЛЕЙ. Не оглядайся.

Збираються йти.

ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ (сходить донизу).Синьйоре Галілею, я маю доручення повідомити вас, що флорентійське герцогство
не спроможне більше чинити опір бажанню найсвятішої інквізиції допитати вас у
Римі. Карета найсвятішої інквізиції чекає на вас, синьйоре Галілею.

12.

ПАПА

Палати Ватікану. ПАПА УРБАН VIII (колишній кардинал Барберіні) приймає
КАРДИНАЛА-ІНКВІЗИТОРА. Під час аудієнції папа одягається. За дверима чути
човгання багатьох ніг.

ПАПА (дуже голосно). Ні! Ні! Ні!
ІНКВІЗИТОР. Отже, ваша святість, тут зібрались усі доктори усіх факультетів,
представники всіх священних органів і все духовенство. З дитячою вірою в слово
Боже, викладене в Святому Письмі, вони зібрались тут, щоб почути від вашої
святості підтвердження цієї віри, і ви хочете повідамити їм, що Святе Письмо
надалі не може вважатися за істинне?
ПАПА. Не дам розбити грифельну дошку, не дам.
ІНКВІЗИТОР. Ці люди скажуть вам, що то грифельна дошка, а не дух заколоту і
сумніву. Але це не грифельна дошка. В світ прийшов жахливий неспокій. Це
неспокій їх власного розуму, який вони лише переносять на нерухому Землю. Вони
кричать: нас приневолюють числа! Але звідки ж беруться їхні числа? Вони йдуть
від сумніву, це кожен знає. Ці люди сумніваються в усьому. Невже людське
суспільство ми будемо будувати на сумніві, а не на вірі? “Ти мій пан, але я
сумніваюсь, чи це добре“. “Це твій дім і твоя дружина, але я сумніваюсь, чи не
повинні вони бути моїми“. З другого боку, прихильність вашої святості до
мистецтва. Цій прихильності ми завдячуємо стількома чудовими колекціями, але
вона знаходить таке образливе тлумачення, як ото читалося на стінах будинків
Риму: “Те, що Римові лишили варвари, грабують тепер Барберіні“. А за кордоном?
То була Божа воля—піддати найсвятіший папський престол тяжким випробуванням. Іспанську політику
вашої святості люди, яким бракує проникливості, не розуміють, а незгоду з
королем вони засуджують. Уже з півтора десятиріччя Німеччина стала схожа на
бойню, і люди з цитатами із Біблії на вустах ріжуть один одного на шматки. А
тепер, коли внаслідок чуми, війни і реформації, християнство розпалося на
окремі незначні купки, тепер по Європі шириться чутка, що ви уклали таємну
угоду з лютеранською Швецією аби послабити католика-короля. І тоді математики,
ці хробаки, спрямовують свої телескопи на небо і повідомляють цілий світ, що
ваша святість не дуже обізнані навіть тут, в цьому єдиному просторі, в якому
вам покищо не відмовлено. А спитати: звідки цей несподіваний інтерес до такої
абстрактної науки, як астрономія? Чи не однаково, як ці кулі крутяться? В цілій
Італії всі, до останнього конюха, за лихим прикладом цього зухвалого
флорентійця, базікають про фази Венери. Але ніхто з них не думає про все те, що
в школах та інших таких установах вважається незаперечним. Їм то, бачте,
надокучило. Що було б, якби всі вони, слабі плоттю і схильні до всяких
неподобств, вірили б тільки у власний розум. А це ж його той безумець Галілей
оголошує верховним суддею. Раз узявши під сумнів те, чи справді Сонце
зупинилось над Гаваоном, вони захотіли взяти під свій брудний сумнів і церковну
карнавку! Відтоді як вони плавають по морях,— а втім, я нічого не маю проти цього, —вони вірять в мідну скриньку, яку називають компасом, а не в Бога. Той Галілей
ще замолоду писав про машини. Машинами вони хочуть творити чудеса. Які? У
всякому разі, Бога їм уже не треба, але що ж це за чудеса? Наприклад, не буде
ні верху, ні низу. Їм це непотрібно. Аристотель— вони його мають за дохлого пса —сказав, і вони то наводять: коли ткацький човник сам буде ткати, а цитра
гратиме сама, тоді майстрам не треба буде підмайстрів, а панам—наймитів. І думають, що вже настав такий час. Цей негідник знає, що робить,
коли пише свої астрономічні твори не латиною, а мовою рибалок і торгівців
вовною.
ПАПА. Це свідчить про його низький смак. Я скажу йому.
ІНКВІЗИТОР. Він нацьковує одних і підкупляє інших. Портові міста Північної
Італії все настійніше вимагають для своїх кораблів зоряних карт синьйора
Галілея. І доводиться на це піти, бо це інтерес матеріальний.
ПАПА. Але ці зоряні карти спираються на його єретичні твердження. Мова йде саме
про рухи певних планет, які стануть неможливими, якщо відкинути його вчення. Не
можна засудити це вчення і користуватися з його карт.
ІНКВІЗИТОР. А чому ж ні? Інакше ніяк не можна.
ПАПА. Це човгання мене дратує. Вибачте, що я ввесь час прислухаюсь.
ІНКВІЗИТОР. Це човгання може сказати вам більше, ніж я, ваша святість. Невже
всі оті люди мають піти звідси з сумнівами на серці?
ПАПА. Зрештою, цей чоловік —найвидатніший фізик світу, світоч Італії, а не якийсь там недоум. У нього є
друзі. Серед них і Версаль, і Віденський двір. Ви хочете, щоб вони прозвали
святу церкву помийницею для гнилих забобонів? Ні, геть від нього руки.
ІНКВІЗИТОР. На практиці нам не доведеться дуже далеко заходити. Він людина
плоті і негайно піддасться.
ПАПА. Він любить плотські втіхи більше, ніж усі люди, кого я знав. Він і
мислить пристрасно. Не може відмовити собі ні в старому вині, ні в новій ідеї.
І я не допущу як засудження фактів фізики, так і бойових вигуків, як от: “За
церкву!“, “За розум!“. Я дозволив йому видати книгу з тією умовою, що він в
кінці висловить думку, що останнє слово не за наукою, а за вірою. Він цього
додержав.
ІНКВІЗИТОР. Але як? В його книзі дискутують: дурень, який, звичайно, висловлює
погляди Аристотеля, і розумний, який, так само природньо, заступає синьйора
Галілея. І як гадає ваша святість, хто робить останнє зауваження?
ПАПА. Що там іще? Хто висловлює нашу думку?
ІНКВІЗИТОР. Вже ж не розумний.
ПАПА. Це, звичайно, неподобство. Це тупотіння в коридорах прямо нестерпне. Що
там, весь світ зібрався?
ІНКВІЗИТОР. Не весь, а його найкращі представники.