Слава ЗСУ!

Життя-буття

Дивовижно, але без мене не може бути хліба чи пирога. Так чому я повинно змішуватись з водою, цукром, олією та іншими,- шепотіло Борошно повільно перетворюючись на Тісто.

- Та ні, найголовніше, це я - казало Тісто, - Подивиться яке я пружне і могутнє, я підіймаюсь, росту, тільки мене пестять могутні Руки Пекаря, зминають розгладжують, додають родзинки.

- Ну ти і хвалько, подивись уважно, це я Хліб, зкуштуй мою золоту хрустку скоринку і тоді зрозумієш, хто головний. - знесилений від жару печі промовив Хліб.

- Борошно, Тісто, Хліб, та про що ви говорите. ? Найголовніші в будь якій справі це ми Руки, хто вас всіх змішує, кладе в піч. Ми головні і годі сперечатися. - промовили Руки кладучи хрустку, засмажену золоту скоринку до Рота.

- І тільки тридцять два жорна мовчки,не зважаючи ні на кого, дивуючись всім цим базіканням, перетирали скоринку Хліба. Зводячи нанівець зусилля ї сподівання присутніх.

Повернення

Кайдани, ланцюги, все тіло опутано неможливо поворухнутися. В останнє напруживши м’язи вона встає з колін. Ще одна спроба і ланцюги, розлетівшись на маленькі ланки, падають на підлогу. Вона нарешті вільна. Але ї одразу оточують вороги, рубають шашками колють списами, знесилена вона знов падає на землю. Україно, рідна ненька, скільки ще треба часу, жертв, щоб нарешті ти стала вільною назавжди. Козак здіймає руки, витирає обличчя, намагаючись струснути цю мару. Поруч їдуть його товариши,також як і він, закути в кайдани. Ланцюги заважають, не дають зробити вільного руху. Високо в небі кружляє стерв’ятник, виглядаючи здобич.

Ні, не дочекаєшся, нехай я не зможу рухатись, але не стану для тебе легкою здобиччю. Я не загинув у битві, так що ж, впасти на землю і стати жертвою стерв’ятника – козак з останніх сил, пересуває ноги скути кайданами, здіймає голову до сонця,неначе хоче запитати в когось там на небі – Що я зробив не так, як слід, чому я і мої друзі закуті в ланцюги, ідемо по степному шляху, в далекій Хлиновській край, на каторгу?. Батько, брати загинули, я живій, чому це сталося зі мною?- Ніхто не відповідає,тільки стерв’ятник кружляє все нижче і нижче,вже намітивши для себе жертву. Дзвін кайданів, та ланцюгів луною відгукується в найближчому яру і стихаючи на дні, знову повертається «дінь-дон, дінь-дон». Пил здійнятий кайданниками, забиває дихання, ріже очі. І скільки хватає зору, їдуть кайданники, здіймаючи пил. Схиливши голови, наспівують:

Гей-гей, браття милі,

Нумо братися за діло,

Гей, гей, пора встати,

Пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,

Нащо оддав Украјну москалям поганим?!

Щоб вернути їі честь, ляжем головами,

Наречемось Украјни славними синами.

Нестримно плине час, минають роки, століття. Але також в небі кружляє стерв’ятник, та лунає дзвін кайданів «дінь-дон, дінь-дон». І дотепер немає відповіді на твоє запитання козак: Що треба зробити, щоб ти нарешті стала вільною,Україно?...

Танок життя

Кожного разу приїжджаючи до Карпат, Ольга мріяла здійснити подорож до Говерли і кожного разу її щось зупиняло. От і цього разу все ще вагаючись вона на хвилину зупинилась, замислилась:- Чого насправді я прагну, що хочу довести цим сходженням?Та ї взагалі чи варто воно моїх сподівань?- Потім підвелась і відкинувши всі сумніви спрямувала до гори.

Злий, знахабнілий вітер спіймавши чорну хмару жбурляв її в різні боки. Хмара пручалася, намагалася звільнитися від чіпких обійом, але марно витрачала свої сили. Врешті решт вітер що сили схопив її і жбурнув на гострі голки ялинок. Знесилена, від несамовитого болю хмара заплакала. Спочатку краплі –сльозинки по одинці збігали на гострі ялинкові лапи, спадали до землі, потім затарабанили все частіше ї потекла злива. Все навкруги потемніло, набрало якогось зловісного відтінку. Струмочок з останніх сил,набравшись хмарчиних сльозинок, намагався обійти величезну сіру каменюку, яка розляглася на його шляху ї заважала бігти струмочку далі. Сонечко обійшло гору ї зазирнуло до лісу. Яскраві промінчики торкнулися верхівок гострих ялинок, зачепили чорну хмару. Краплі-сльозинки заграли смарагдом на траві, деревах камінцях. Хмаринка посвітлішала, здавалось що вона несміливо посміхнулася і раптом все засяяло заграло різноманітними барвами. Струмочок задзвенів сріблом,обійняв з двох сторін сіру грізну каменюку ї наспівуючи веселу гомінку пісеньку збігав до низу, піднімаючи всім настрій. Та ї сама ота каменюка відтепер мало походила на грізну та неприступну. Яскраво, аж до болю в очах,сяяла різнобарвна ковдра фіалок, Ользі закортіло скинути с себе взуття ї поринути в той, (здавалось потойбічний) колір розмаїття. Праворуч сором’язливо червоніла брусниця намагаючись смарагдовими листками сховати свої темно-червоні ягідки. Неначе молода жінка вперше в своєму житті на світанку відчувши під серцем поштовх, прокинулась від сну, ї налякана ї водночас здивована,сідає на ліжку ї прислухається, прислухається до цього нового для неї почуття,ще поштовх і вона остаточно переконана. Під серцем зароджується нове життя. Скинувши білизну обертається біля дзеркала,щоб побачити,чи змінилась вона зовні, чи не стала вона менш привабливою,ніж раніше? Ї відчувши здивований погляд чоловіка,закриває насамперед своє материнське серце, вже зараз ревниво охороняючи від любої загрози, це нове життя,яке народжується під серцем.

Ось нарешті довгоочікувана вершина Говерли. Світлі шовковисті хмаринки огортають тіло, легкій вітерець торкається ніг обличчя,пестить долоні. Затамувавши подих, Ольга заплющує очі, вмить перетворившись на синього птаха. Не в змозі більш стримувати свої почуття,синій птах здимає голову до сонця і виконує несамовитий,стрімкий дикий танок життя. Потім розгорнувши крила летить над землею,над своєю Батьківщиною даруючи людям щастя!!!