Слава ЗСУ!

— Слухай, а якщо там у них якийсь звичайний буханець сидітиме? Що, через ваші міліцейські ігри п’яничку не випустять?

— Хоч і знаєш ти, Вараво, нашу систему, але не до кінця, — Хмара, не чокаючись, випив, захрумав огірком. — Навіть за умови, що місця в рядовому районному відділенні менше, ніж у Лук’янівській тюрмі, завжди знайдеться камера, куди можна помістити арештанта на сімдесят дві години без ризику, що хтось випадковий попаде під роздачу.

Переваривши почуте, я перехилив свою чарку, підчепив пальцями шматочок ковбаси, замислено прожував.

— Це ж незаконно, правда?

— А ти в нас законник? Правозахисник? Твоє прізвище як правильно пишеться — Глузман чи Захаров?[14] Ми, як бачиш, не працюємо, а воюємо. У війни, Вараво, свої закони. Хочеш — називай це тактикою. Хочеш — взагалі ніяк не називай. Але інакшим способом я цю сволоту не втримаю.

— Дивно це все… Ти ж, згідно з вашою ж термінологією, старший по наркотиках. А наркоділка просто так прихопити на гарячому не можеш, усе в тебе якісь придумки…

Хмара зітхнув і закурив.

— У тому-то й річ, брате. Я ж казав — уся ця історія й тебе стосується.

— І яким же боком?

— Труп Боброва ти знайшов?

Я готувався почути що завгодно, тільки не це.

— Ну, я…

— Без «ну», — Хмара знову налив. — Не так уже давно це і було. Тиждень тому, коли я не помиляюся… Ще на цій самій кухні я тобі пояснював, чому кримінальної справи не буде. А раз нема кримінальної справи, значить, я не маю права брати все це в розробку і розкручувати. Тому займаюся цим неофіційно. А коли будуть результати — буде й офіційне розслідування, це діло техніки.

— І… результати є?

— Ти все бачив і чув, — Грузин знову випив, та не закусив, лише затягнувся цигаркою. — Офіційна версія смерті продюсера Боброва — передозування наркотиками. Він нюхав кокс, це відомо, як виявилося, дуже багатьом. У квартирі знайшли зразки, гм, продукції — чистісінький кокаїн, дуже високої якості. Я зробив так, аби відповідні люди дізналися: є оптовик на велику партію кокаїну. Постачальникам зараз тільки свисни — ринок пропозицій здоровенний, блядь… Сазонов працював під прикриттям, від імені замовника. Узяв на пробу кілька зразків. Їх віддали на аналіз. Далі сам допреш чи зовсім уже розжувати?

Куди вже далі! Усе ясно, навіть дуже ясно.

— Один із тих зразків виявився ідентичним кокаїну, знайденому в Боброва?

— Так точно, — Хмара роздушив «бичок» об денце пощербленого блюдця, яке мої курящі гості використовували під попільничку. — Причому дуже відрізнявся від решти зразків. Ціна, відповідно, теж відрізнялася на порядок. У мене тепер узагалі є підозра, що то був кокс із однієї партії. Лишилося вирахувати, від кого йдуть поставки. Прізвище ти чув — Каракай. Тобі воно про щось говорить?

Я похитав головою і випив. Після сьогоднішніх пригод спиртне зовсім не брало.

— Роман Каракай — співвласник мережі нічних клубів. Там добре налагоджений збут амфетамінів[15]. Особливо — екстазі[16]. Тільки в Києві в Каракая цих клубів десять, майже в кожному районі. Подібний бізнес має ще в Харкові, Донецьку, Одесі. Ясно, що сам ніде ніколи не світиться. Але за бугор так само перебратися не може — судимих не впускають. Але і Каракай лише один із оптовиків. Кокаїн надходить з Колумбії, таблетки — із Західної Європи та Росії. Навіть якщо його прихлопнути, поставки не припиняться. Система, — Хмара розвів руками. — Ну а тепер, Вараво, останній тобі від мене подарунок: з клубами Каракая стабільно працює більшість людей із шоу-бізнесу. Нашого, кацапського, західного, йому по цимбалах. Не дивно, що покійний Бобров водив знайомство з Каракаєм. І я не здивуюся, якщо Сонцева твоя, яка зараз у лікарні лежить і яку, як ти мені натякав, хотіли вбити, так само працювала в клубах Каракая. Наливай, чого витріщився?

12. Колобок

Тієї дивної ночі ми ще довго говорили.

Ще не зовсім розуміючи наслідки відкриття, зробленого сьогодні Хмарою, я не стримався і розповів йому все, від початку до кінця. Про те, як Анжела Сонцева дозволила забрати себе з вечірки і, накурившись по дорозі травички, влаштувала мені свято плоті, якого давно не бачила оця моя скромна холостяцька халупа. Про те, як зникла вранці, як потрапила в аварію, як не впізнала в мені свого нічного коханця, як я хотів поговорити про неї з її продюсером Бобровим і як знайшов його труп.

Грузин слухав, курив і не перебивав. А я говорив далі: про те, які проблеми мав покійний Бобров зі своїми підопічними, як ламав їх, змушуючи буквально грати за його правилами і відповідати штучно створеному образу, як впадав у чорну депресію кожного разу, коли втомлені артисти кидали його, і як кожного разу намагався зіскочити з наркоти і почати все з початку. Розповів, яку вірність Анжела Сонцева виявила до свого продюсера, котрий знайшов її у чернівецькому кабаку і зробив із неї зірку «справжнього» шоу-бізнесу. Як на Сонцеву запав банкір і політик Григорій Захаревич, і про дивацтва Сонцевої, котра не бажала співати вживу на приватних вечірках. Хмара вислухав історію про неприховану слабкість співачки на передок, який виявився сумісним із її відданістю продюсеру Боброву як «хрещеному батькові», про загадкову Анжелину помічницю Наталю Зиму, яка, за неперевіреними поки що чутками, була лесбійкою і, очевидно, безнадійно закоханою в співачку.

---