Слава ЗСУ!

— Так що там із фанерою?

— А, дуже просто: всі виступи і всі концерти Анжела Сонцева працює під фонограму. І в цьому не одинока. На зйомках кліпу теж включається фонограма, під яку співачка не соромиться старанно розкривати рота. Потім відео монтується і зводиться під ту ж таки «фанерку». Не думав, Ігоре, що такі елементарні речі тебе здивують. Як справді співає Сонцева, бачило і чуло досить обмежене, як я собі думаю, коло людей.

Микола Бобров, продюсер. Наталя Зима, краща подруга і координатор.

Одного вбили. Друга зникла.

Мені потрібно знайти Раю Лисицю.

Думками я вже далеко від Роми Барабаша, тому розмова дуже швидко зіжмакується, і режисер, підхопивши сумку і залишивши на столі гроші за все, залишив мене за столиком самого.

На метро я доїхав до залізничного вокзалу.

Там без проблем знайшов гурт тітоньок, котрі пропонували квартири з подобовою оплатою. Домовився «тут недорого» за тридцять баксів на ніч, і мене провели на вулицю Кудряшова, де на шостому поверсі панельного будинку чекала невеличка однокімнатна квартира з мінімальною обстановкою: диван, обдертий письмовий стіл, порівняно новий телевізор на тумбочці та телефонний апарат на стільці, стіл та холодильник на кухні. На диван господиня вже поклала чисту постільну білизну та два рушники — махровий банний і маленький, для обличчя. Сказала, що живе в сусідньому під’їзді, це — квартира її померлої мами, і в разі чого я можу до неї звертатися. Годувати постояльця треба? За додаткову плату організує… Ні, дякую, годувати постояльця не треба. Йому потрібен спокій.

І ще — телефон з виходом на міжмісто. За ці розмови господиня бере гроші окремо: п’ятдесят гривень наперед. Не торгуючись, лишаю їй гроші. Нарешті двері за хазяйкою зачиняються, я завалююся на диван горілиць, не скидаючи черевиків, і втуплююся в поклеєну старими, де-не-де жовтіючими шпалерами стелю.

Що я дізнався принципово нового? Зовсім нічого. Просто тема співу під фонограму, яка всім давно відома і всім давно набридла, не виникала до цього дня. І не виникла б досі, аби я зовсім випадково не обмовився про загалом невинну примху Сонцевої — не співати приватним чином.

За великим рахунком, навіть тут нічого особливого і кримінального нема. Співання під фонограму — питання швидше професійної етики артистів, ніж карного кодексу. Проте Анжела Сонцева робить довкола свого співу аж надто велику проблему. Її помічають навіть не близько причетні до її професійного зростання люди. А несподівані висновки з цього роблю поки що тільки я, зовсім сторонній та далекий від шоу-бізнесових справ персонаж.

Отже, Анжела Сонцева співає під фонограму. Це не афішується, але й не особливо приховується. Так є, такі звичаї, із цим хтось мириться, хтось — ні, але в цілому фонограма — не злочин.

Випитий коньяк і повторена після того, як режисер пішов, порція неабияк стимулюють уяву. І я промовляю до стелі фразу, що так і проситься на язик:

— Припустімо, Анжела Сонцева просто роззявляє рота. Може таке бути?

У порожній кімнаті версія відбивається луною від стін. Я рвучко підводжуся, проходжу в ванну. Там на стінці висить маленьке дзеркальце. Пускаю холодну воду, хлюпаю собі на обличчя, дивлюсь, як по ньому стікають краплі, і говорю сам до себе, продовжуючи думку:

— Таке може бути. Тільки для чого це потрібно? І чому за це вбивають?

Тепер ситуація, коли Наталка Зима ревно оберігає Анжелу Сонцеву від зайвих сторонніх контактів і фільтрує всі її публічні появи та заяви, починає виглядати інакше. Це можуть бути звичайні ревнощі, бо Зима закохана в Сонцеву. Але — і в світлі останніх подій це більш імовірно — Зима знає всі таємниці Анжели. І оберігає не саму співачку, а береже проект від викриття та провалу. Зробити з коханої «зірку» — це особисте. Чужа фонограма — спосіб зробити це. І раптом виникає ситуація, коли знання Наталі Зими стають небезпечними. Через те вона зникає.

Микола Бобров теж знав усе. І ці знання так само комусь почали загрожувати. Тому його вбивають, причому — досить підступним способом. Після цього починається зовсім інша історія…

Стоп, стоп.

Присівши на край ванни, я стиснув пальцями скроні. Убивають не за це. Навіть якщо припустити, що Анжела Сонцева співає не сама, до наркобізнесу, із яким пов’язана нагла смерть Миколи Боброва, це не має жодного відношення. Треба розвести ці два сюжети: історію Боброва та історію Сонцевої. Ну, з Бобровим все більш-менш ясно. А ось чи є історія в Сонцевої?

Чому я запитую себе про це? Ось чому: в разі припущення, що Сонцева співає під чужу фонограму, виникає інше припущення — історія злету буковинської Попелюшки, описана в Інтернеті, теж може бути історією чужого життя. А ось це припущення в мене є реальна можливість перевірити.