Слава ЗСУ!

У цій задачці невідомих нема. Усі відомі, навіть широко відомі. Нехай, як Роман Каракай, у вузьких колах. Є буковинська дівчина Галя Чепелик, яка співала в чернівецькому ресторані, а потім взяла собі звучний псевдонім Анжела Сонцева. Є, вірніше — був професійний продюсер Микола Бобров, який вміє розкручувати музичні проекти з нічого, з порожнього місця, при цьому беручи своїх підопічних у жорсткі лещата. Вони роблять або так, як він їм каже, або вилітають із шоу-бізнесу, втрачаючи потужну професійну підтримку. Через це в Боброва періодично виникають конфлікти з артистами. Результат — сильна депресія, напад якої провокує рецидив хвороби, яка називається наркотична залежність.

Бобров під час чергового періоду творчого підйому випадково чує, як співає провінційна ресторанна співачка. Розуміючи, що голос пропадає даремно, він пропонує Галі-Анжелі спробувати себе в більш серйозному музичному проекті. За рік Бобров «розкручує» Сонцеву, не без допомоги небайдужого до неї банкіра і політика. В Анжели хороший старт, вона закріпила завойовані позиції, треба тільки просуватися далі.

Галі Чепелик із Кіцмані подобається бути Анжелою Сонцевою, жити в своєму будиночку під Києвом і вести активне гастрольне та світське життя. З того, що мені вдалося про неї дізнатися, напрошується висновок, який став у всій цій історії фатальним: Анжела Сонцева чи не єдина підопічна Миколи Боброва, котра готова змиритися з його методами роботи. Навіть прийняти їх: адже це Анжела Сонцева, а не Галя Чепелик, послухавшись мудрого продюсера, у свої двадцять п’ять має все, чого, співаючи в ресторані «Водограй» ще пару років тому, не мала б, очевидно, ніколи. Вона має якісь свої творчі плани та амбіції, відчуває, що може зробити більше, та й уся ця танцювальна музика їй не дуже-то близька. Сонцеву чомусь називають дурною, але вона насправді далеко не дурна.

Вона не хоче зраджувати Миколу Боброва і втрачати те, що є.

Адже те, що вже здобуто, — стабільне. Невідомо, що буде з новим «татком». До того ж їй напевне відома доля більшості тих, хто не витримав і пішов від продюсера Боброва: околиця шоу-бізнесу, напівзабуття, нішева музика.

Краще вже займатися не близькою, зате — сто відсотків «форматною» та затребуваною музикою. Тепер ясно, чому Сонцева не співала вживу й упиралася рогом, коли йшлося про співання на корпоративах для вузького кола тих, хто замовляє музику. Вона просто не хотіла зайвий раз без потреби виконувати те, від чого її нудить.

Очевидно, дивна впертість молоденької «зірочки» стала несподіваним випробуванням для зубів Романа Каракая. Він не зміг переманити Сонцеву під своє крило, вірніше — під крило тих, хто працює на нього.

Не скажу, що музиканти та їхні продюсери напряму пов’язані з наркобізнесом. Але виступ музиканта в нічному клубі, де фанатам продають екстазі, автоматично збільшує обсяги продажів.

Дискотечний наркотик.

Чим більше дискотек і чим більше виступів популярних артистів, тим більше «коліс» збувають дилери Каракая в напівтемряві клубів, у вбиральнях, на стоянках перед клубами. І про цей бізнес та принципи його дії мені якраз відомо набагато більше, ніж про шоу-бізнес. А головне — про те, що таке наркотики, дуже добре знав Микола Бобров. Тому він принципово відмовлявся співпрацювати з розважальними закладами, які контролює Роман Каракай.

Підпасок приніс чай, глянув на мене запитально. Я кивком відпустив його, налив чаю в чашку, відсьорбнув — гарячий. Кинувши один маленький кубик цукру, розмішав його ложечкою і продовжив логічний ланцюг висновків.

Сонцева — популярна співачка. Тому Каракай затявся отримати її для своїх клубів. Проте переманити Анжелу не вдається, вона вперто не бажає кидати Боброва. Переговори з продюсером, очевидно, теж нічого не дають. Тут я переходжу в царину чистих припущень, але поки що все таким чином і виглядає. Бобров відчуває на собі шалений тиск, вкотре зривається, знову починає «пудрити носика». Каракаю треба прискорити фінал — і він наказує вбити Боброва.

Але раніше автомобільна аварія, теж підстроєна, тимчасово виводить з гри Анжелу Сонцеву. Навіть не так: спочатку Каракай наказує відправити непокірну співачку в лікарню, тоді намагається дотиснути Боброва: все одно, мовляв, вам, упертюхам, кінець. Бобров уже зденервований, некерований, його прибирають.

Чай трошки захолов, я роблю великий ковток.

Потім або сам Каракай, або, швидше за все, хтось від його імені, хоча б той самий Антон Назаров із «кінським хвостиком», приходить до Сонцевої і ставить її перед фактом: твого батька-продюсера вже нема, з лікарні ти або вийдеш нікому не потрібною, або — таке теж могло бути! — взагалі не вийдеш. Залікують, нам це запросто. Не розумієш, дівчинко, з ким граєшся? Хвицьнувши канчуком, показали і пряничок: ти ж, сонечко, давно виросла з музики формату гоп-ца-ца. Пора переходити на наступний рівень, робити щось більш серйозне. Погодишся на такі умови — у тебе далі все буде, навіть більше. А до Боброва твого все одно рано чи пізно песець би підкрався.