Слава ЗСУ!

- Але це моя казка! – Проголосила Зоя. – В ній буде так, як я захочу!

Зоя склала долоні, а потім відкрила їх – і з долоней полилося світло. Дуже яскраве, сліпуче, яке навіть свого творця Зою засліпило своєю силою світла.

- Так. Це добре. – Прокоментувала дівчина. – А тепер побачимо, хто без дозволу поселився в моїй казці.

3

Печера освітилася світлом, який виходив з вогняної кулі з долоней Зої.

В самій глибині печери спав та хропів дуже великий-превеликий… дракон.

Від жару та сліпучого світла дракон прокинувся і замість того, щоб напасти на дівчину та з’їсти її, він всього лише здивовано дивився на неї.

А Зоя великими очима дивилась на дракона. Але великими очима не від страху, а від здивування. І не відчуваючи зовсім страху через те, що гнів переповняв розум дівчини, вона грізно спитала у дракона:

- Що ти робиш в моїй казці?

- Сплю. – Відповів дракон та заплющив очі.

- А ти не хочеш поспати в іншому місці? – Запитала Зоя.

- По-перше, це неввічливо так розмовляти. А по-друге, - позіхнув дракон. – Я не можу літати.

- Як це? Ти ж якось потрапив сюди? – Здивувалась фея.

- Якось потрапив. – Погодився дракон.

- І? Так, як сюди потрапив, то так і йди звідси. – Наполягала Зоя.

- Я не знаю, як я сюди потрапив. Ти б мене боялась би… хоча б трохи. Я ось який, а ти…

- Я сильніша за тебе. – Відповіла Зоя. – Я – фея. Я можу все.

- А ти як сюди потрапила? – Запитав дракон.

- Це моя казка. Я її придумала.

- І мене теж?

- Ні, тебе в моїй казці не повинно було бути.

- Виходить, ти не все можеш. – Прокоментував дракон.

- Я зараз приберу тебе зі своєї казки. – Грізно промовила Зоя.

Вона подивилась на дракона і побачила його очі. Зоя затримала погляд на його добрих очах. Дівчина вже тримала руки для здійснення своєї уяви. Але їй стало шкода дракона.

- Ну, гаразд. Давай розберемося спочатку, чому ти не літаєш, а потім ти сам, коли зможеш літати, полетиш з моєї казки. Добре? Згоден? Як ти побачив чи зрозумів, що не літаєш?

- У мене крила не рухаються.

- У мене теж. У мене взагалі не має крил. – Пожартувала Зоя. – Вибач.

- Я взагалі не впевнений, що це моє тіло. Я не пам’ятаю, щоб я був драконом. Я взагалі нічого не пам’ятаю.

- Я своєю магією змушу рухатися крила. Дивись.

Зоя направила пучок енергії на дракона.

Його крила почали рухатись.

- Сідай на мене! Політаємо! – Запропонував дракон.

- Ти спочатку пройди краш-тест. Наскільки ти добре літаєш перевір. А потім запрошуй з тобою.

Зоя подивилась знову в ці добрі очі та знову розтанула в них.

- Добре. Це ж моя казка. Хоча в ній і вийшли деякі відхилення, це ж все-таки моя казка. Я впораюся.