Слава ЗСУ!

Дракон ліг, щоб Зоя змогла залізти на нього.

- До речі, ти не сказала, як тебе звати?

- Я Зоя.

- А я – Заік.

- І таке ім’я існує? Яке воно дивне.

- Полетіли.

4

Зоя та Заік літали в небі до самого заходу сонця.

А потім Зоя зробила так, що широкий промінь прожектора освітлював їм політ.

- З тобою добре. Але я хочу вже додому. Але боюсь, що, коли я покину цю казку, зникнеш і ти. Тому хочу залишитись ще тут трошки. Я не хочу розлучатися з тобою. – Промовила Зоя.

- Я теж не хочу розлучатись з тобою. – Підтвердив дракон Заік.

- Полетіли зі мною в мій справжній світ. – Запропонувала Зоя. - Хоча я не знаю, як зробити, щоб ти потрапив зі казки в мою реальність. Треба у когось запитати. Але, якщо я вийду з казки, я можу не повернутись назад саме в цю казку. Я не хочу ризикувати.

- Я тебе почекаю тут. Тебе мабуть вже розшукують батьки.

- Добре. Тоді до побачення!

- До побачення!

Зоя відкрила портал та зникла в ньому.

А потім вона опинилась в своїй кімнаті, де вже на неї чекали її батьки.

А дракон Заік залишився сам. Повернувся в свою печеру. Та засумував.

5

- Мамо, тато! Як мені впустити в мій світ істоту з моєї казки?

- Ми за тебе хвилювались. Чому ти так довго гуляла по своїм казкам? – Запитала мати.

- Ще раз так зробиш, якщо знову підеш надовго, ми тебе накажемо… - Промовив батько. – Прогулянками на вихідні. Справжніми прогулянками, не в твоїй фантазії, а в реальному світі.

- Так, добре. Як героя з моєї казки впустити сюди? – Знову запитала Дівчинка.

- Цього не можна робити. – Відповіла мама.

- Категорично не можна. – Відповів тато.

- Ну, будь ласка…

- Ні.

- Ні!

- Добре. Спасибі за поміч. – І Зоя відвернулася від них зі сльозами на обличчі.

6

Зоя повернулась до казки. Вона змогла повернутися саме до неї та до свого дракона.

Він був в печері. Але лежав та не ворушився.

Зоя підбігла до нього та обняла його за шию.

Її сльози почали капати на Заіка. Він ворухнувся. Подивився на дівчинку, а потім… зник.

Зоя продовжувала плакати, але нічого вже не зробиш, тому вона повернулася додому.

А дома біля її дома на неї вже чекав якийсь хлопець.

Зоя подивилась на хлопця і впізнала ті самі добрі очі.

- Привіт! Я - Заік. Я живу напроти. Мої батьки нещодавно переїхали сюди. А потім раптом я загубився. Мене довго не могли знайти. А потім несподівано я опинився дома.

- Привіт. А я – Зоя. Приємно познайомитись. Давай разом погуляємо.