Слава ЗСУ!

Головне, що...

На цю мить Ярослава закохалася. Без тями. Тепер вона знала, що ця листяна істота з її світу - реальний хлопець, який потребує допомоги.

Він реальний! Що ще треба було знати. Цього досить.

Отже. Час вирушати на допомогу.

Ярослава пройшла за одну наступну ніч усі свої уявлені світи. Але того хлопця не знайшла.

Стоїть сказати, що хлопчика, якого шукала Ярослава, звуть Владислав. Про це вона дізналась з того оголошення, на якому була світлина того зниклого школяра з її паралельного класу.

Ярослава вирішила створити новий світ, зібравшись думками та думаючи лише про Владислава, сконцентрувавшись на його образі та сильному бажанні побачити зниклого хлопця.

І що? Диво відбулося.

Перед Ярославою з’явилась арка дивовижно темно-чорного кольору, яка несподівано стала білою з синіми та блакитними візерунками простими хвилястими лініями.

А в самій арці - повна темрява.

Але Ярослава, не дивлячись на те, що дуже боялася, увійшла у створену нею арку та потрапила у створений нею самою світ, про який нічого не знала.

Бродячи в повній темряві, не знаючи, куди йти, нічого не бачачи та нічого не чуючи, Ярославна запанікувала.

Але згодом зібралася та прислухалася до подиху вітру, бо вона відчувала лише вітер, інші органи почуттів не могли нічого відчувати.

Знову вітер шепотів, але нерозбірливо. Ярослава пішла на джерело звуку.

Вона йшла, нічого не бачачи, лише прислухаючись до шереху, здається листів. Вітер продовжував гомоніти. Йшла. довго йшла.

Нарешті дівчинка дійшла до якоїсь перешкоди, Ярослава перечепилася через щось.

Здається, це хтось лежить та тяжко дихає.

Хто це? - Спитала Ярослава.

Тиша. Ніхто не відповів.

В темряві фея доторкнулася до цього незнайомця, боячись, що з нею може трапитись біда. А якщо це якийсь звір лежить? Та якщо він ще в змозі вкусити її?

Але якщо це він? Той самий зелено-каро-окий хлопець, який зник?

Владиславу, це ти? - Спитала Ярослава.

Я не пам’ятаю, хто я. Може, і Владислав. - Відповів хтось в темряві. - Але твій голос я впізнаю. Ти - та сама дівчинка, з якою я танцював. Я ще так дивно виглядав, весь у листі. А ти все поспішала. Потім ти зникла. І раптом зникло все, що я міг бачити - я опинився в чорнявій темряві. Я досі тут. Я зовсім нічого не бачу.

Ярослава обняла цього нещасного хлопця, притиснула міцно до себе. А потім - ніжно поцілувала.

І все…

Все зникло.

Ярослава вже дома.

Вона все пам’ятає.

Фея хотіла повернутись до нього, але тієї арки вже не було, як не прагнула вона.

Залишалося зробити уроки, лягти спати та піти ранком в школу на навчання.

Наступного дня дівчинка пішла до школи. Сумна.