Слава ЗСУ!

На день Ярослава змогла забути про свою останню пригоду, поглиблюючись в навчання. Але в вільний час спогади не давали покою, постійно нагадуючи про себе.

Може, йому потрібна допомога? - Думала фея. - Може, й справді допомогти, але чим?

Ярослава розклала перед собою в уяві свої кола арок, намагалася відшукати ту саму останню, через яку вона проходила минулого разу, але ніяк не змогла відшукати. Ця арка кудись ділась.

Але як могло це трапитись?

Це ж її уява. В якій вона повністю господиня.

Посумувавши, Ярослава зайнялась іншими справами, закинувши сумне на потім.

Перед сном фея знову захотіла пригод, тому уявила собі свої арки. На момент вибору дівчинці так хотілось солодкого, що вона створила в своїй уяві нову арку, за якою починався світ солодкого.

Цукерки були повсюди. Шоколадні поля, в яких провалювалися ноги, майже до колін. Карамельні дерева та желейна трава - усе було таке казкове.

Але на цей раз Ярославі було дуже сумно. Вона вже не мандрувала у пошуках пригод. Вона лише шукала його… Може той таємничий хлопець з’явиться і в цьому світі? Де ж він?

Але нічого, крім цукерок, навкруги не було.

Феї це набридло - і вона повернулася додому.

Вдома Ярослава намагалася заснути раніше, але сон кудись подівся. Бо думки заважали відключити розум та віддатися в обійми сну.

Наступного дня Ярослава, будучи в школі, почула таку розмову: “Якийсь хлопець з паралельного класу загубився. Ніхто не мав жодної думки, де він міг би бути”

А потім Ярослава натрапила на розвішане фото того зниклого хлопця.

Дивно, але погляд вона впізнала. І ті самі зелено-карі очі того листяного хлопця так само дивилися на неї, але тепер зі світлини.

Що? Що це?

Це ж він!

Але як таке могло трапитися?

Невже він потрапив в який паралельний світ, відомий лише їй самій?

Треба його рятувати!

Треба повернути цього хлопчика додому.

З повною впевненістю, що це саме він, та з твердою думкою, що саме їй, Ярославі, треба це зробити, дівчинка-фея почала обмірковувати план спасіння свого принца, хоча лише листяного принца чи листяного короля. Байдуже. Але він вже став головним володарем її серця: Ярослава закохалася. І дуже сильно. Хоча розум підказував, що кохання так не починається, що це лише закоханість, швидкоплинне почуття, яке, як миттєво починається, так само швидко і проходить, минає, залишаючи лише рани.

Молоді дівчата рідко слухають розум. Це ж не досвідчені жінки… Молоді дівчата живуть серцем, почуттями, вірою в те, що саме їх ізбранік найкращий, і що це на все життя. Так, дівчата частіше слухають лише серце. Але саме вони набираються досвіду та стають досвідченими жінками, які вже на свій розсуд самі вибирають, до чого прислухатися, до серця чи розуму, чи до обох зразу.

Годі вже мудрості. Чи пустих розмірковувань.