Слава ЗСУ!

— Виламуй каміння тут. Я хочу дістатися повз саркофаг до скарбниці.

Не сперечаючись, каменяр знову скорився. Встромивши довбало, він полохливо озирнувся на вартових, що виструнчилися, немов живі. Обидва стояли на цоколях, однаково виставивши ліву ногу вперед, начебто хотіли кудись рушати. У руках вони так стискали палиці, що здавалося: от-от палиці злетять і з посвистом оперіщать чиюсь спішу. Нерухомі очі наче промовляли до грабіжника: «Не чіпай цієї стіни! Ми вб’ємо тебе, якщо наважишся порушити фараонів спокій!»

Сейтахт одразу збагнув, що означає Менафтів полохливий погляд.

— Але ж ти й боягуз, боїшся отих вартових, це ж дерево, пофарбоване дерево, — глузливо сказав він і схопив дві лляні ряднини з купи речей, накиданих жужмом на підлозі. — Я їх понакриваю, щоб вони тебе не бачили… Ну? Чи ти й тепер боїшся?

Сейтахт накинув ряднини на статуї, потім поторсав одну і глузливо засміявся.

— Дивись не впади, ти, дерев’яний чоловіче, а то мій друг Менафт подумає, що ти живий, і втече звідси.

Присоромлений каменяр похнюпився. Знову тесля довів йому, що боги безсилі. Рішуче поклавши не думати про кару богів, Менафт узявся щосили довбати каміння. Стіна двигтіла від дужих ударів. Шматки тиньку з печатками Міста мертвих і Тутанхамона падали додолу.

Цими печатками була поцяткована стіна згори до підлоги. Навіщо? Для кого? У жодній гробниці такі печатки не налякали злодіїв. З-поміж них Менафт був, либонь, перший, хто боявся гніву богів.

Власне, ще нікому не щастило так легко дістатися до царської гробниці. Тут не було ніяких ляд, що зненацька провалювалися під ногами, не було лабіринтів, як у гробницях великих фараонів минувшини. Ніде здоровенні брили не заступали входу до середини. Тільки ця тоненька стіна боронила вхід до усипальні та скарбниці. За тією стіною спочивав фараон, який ще за життя став богом. Про це свідчило його ім’я: Тут-анх-Амон, тобто: Живе Втілення Амона.

Менафт заходився довбати дужче. Хотів заглушити лихі думки, що мимохіть зринали знову.

Зненацька чиясь рука схопила каменяра за плече. З жаху він аж зойкнув.

Над ним схилився Сейтахт.

— Годі, отвір уже великий. Тепер одійди, я пролізу всередину.

Помахом руки він підкликав до себе Мунхераба та Еменепа, які й досі підозріливо придивлялися до дерев’яних вартових.

— Підете зі мною! — наказав їм Сейтахт. — Менафт зостанеться тут, ми передаватимемо йому звідти речі.

Каменяр сів біля вилому, дивлячись, як троє пролазять всередину усипальні. Еменеп ліз останній, обдираючи боки об гостре каміння. Невеличкий вузлик, який він сховав під пов’язкою на стегнах, одірвався і впав. Менафт хутко схопив його й намацав персні. Він нарахував їх вісім. Одного каменяр простяг до світла, що падало з отвору в стіні. Перстень був важкий, із щирого золота, майстерно вирізьблений. Його носив, мабуть, сам фараон.

Менафт схопився і притьмом сунув вузлик із скарбом під купу шат. Хай лежить тут, схований навіки. Той, хто охороняє в цій гробниці мертвого фараона, розповість богу Осірісові, що Менафт нічого не вкрав.

Потішений своїм вчинком, каменяр знову завмер біля вилому. А може, варто було б іще більше піддобрити охоронця мертвого фараона? Треба сховати хоча б частину тих скарбів, що йому передаватимуть крізь вилом. Проте за стіною чомусь надзвичайно тихо. Звідти не чути жодного звуку.

Занепокоєний і водночас зацікавлений, Менафт просунув голову в отвір. Те, що він побачив, було щось неймовірне. Перед ним здіймалася золота стіна — частина величезного саркофага з визолоченого дерева. Її вкривали різьблені малюнки і письмові знаки. Саркофаг займав усе приміщення, вільним між скелею та його чотирма стінами, що мерехтіли золотом, лишався тільки невеличкий прохід завширшки з витягнену руку.

Але Менафта приголомшила не велич золотого саркофага — його здивувала поведінка Сейтахта. Тесля стояв непорушно у вузенькому проході між водоносом та гончарем і присвічував стулки дверей саркофага, Обличчя в нього сяяло од відблиску золота, а вираз був такий ясний, наче в людини, що в захваті молиться богові.

Цю мить він обережно торкнувся пальцями однієї стулки дверей і прошепотів:

— Я теж робив цей саркофаг. Ці двері вирізьбив я. Гарно вийшли вони в мене, еге ж?

Мунхераб і Еменеп, роззявивши роти, роздивлялися цей витвір мистецтва. Їхні очі перебігали від коштовного золотого фриза на горішньому краї до зображень на дверях і побічних стінах.

— Ти великий митець! — похвалив Мунхераб. — Мені аж до голови не кладеться, що цей саркофаг зробили люди, котрі розмовляють і рухаються так само, як ми. Це схоже на витвір богів.