Слава ЗСУ!

Раптом спереду назад прокотився гук:

— Ніл! Ніл!

Витягнувши шию й жадібно роздуваючи ніздрі, Денонів кінь помчав до річки. Вершник зачаровано дивився на схід. Наче в казці Тисяча однієї ночі, на тому березі Нілу здіймалися в небо стрункі вежі чотирьохсот каїрських мінаретів, У вранішньому сонці сяяли золотом високі мечеті, оточені ажурними, ніби гаптованими зубцями палаців. Арки й шпилі, що виблискували, як полірований метал, наче віщували Денонові: у цьому місті він побачить силу-силенну прегарних речей. Найвидатніші будівничі Сходу перевершували один одного, створюючи в пустелі це казкове марево.

А тут, на західному березі, проти похмурих гір Мокаттам, здіймалися піраміди, кам’яні велети давнини, вічні свідки могутності фараонів. Зведені арміями невільників протягом довгих років, вони свідчили про відшмагані до м’яса спини, про піт, кров і стогони. Лишилося загадкою, з якою метою їх споруджено. Ніхто не міг пояснити значення цих кам’яних велетів і вартових, що чатували перед ними, — сфінксів.

Піраміди під Гізою.

Денонів олівець біг по аркушу, малюючи те, що бачило око митця. Наче одержимий Денон малював і тоді, як десятитисячна кіннота володаря Єгипту Мурад-бея ринула, фанатично виючи, на добре муштровані загони Наполеонового війська.

Почалася жахлива різанина, бій кривих шабель з карабінами. Фанатичні поборники ісламу насідали безладними юрбами, а французи стояли в бойовому порядку й стріляли тільки за командою.

Денон малював нападників-мамелюків, коней, що ставали диби, поранених. А за ними здіймалися піраміди. Величні й похмурі, як і чотири тисячі років тому.

Наполеон переможцем увійшов до Каїра. Віван Денон заходився малювати мусульманські будови.

Своєму генералові Дезе Наполеон наказав переслідувати мамелюків, що тікали до Верхнього Єгипту.

Денон поїхав з генералом Дезе. Його трясло, наче в лихоманці, коли він увійшов до міста старожитностей — Фів — і побачив храми, статуї, зображення богів, склепи, підземні ходи й печери; скрізь він бачив таємничі картини, гравюри й рельєфи з тих часів, коли ще не було ні Риму, ні Афін. Своєрідне, незбагненне, багатюще зібрання старожитностей. Найбільше в світі!

Стіни храмів, колони, цоколі статуй і руїни величезних будівель — усе було вкрите ієрогліфами. Що вони означали? Що хотіли переказати нащадкам люди, які жили тут тисячоліття тому?

Якщо ці дивні позначки та фігури насправді не оздоба, а своєрідне письмо, то треба Його розгадати, щоб якнайбільше дізнатися про минувшину. Але хто ж годен прочитати ніколи раніше небачені позначки? Те, що він, Віван Денон, малює з ранку до вечора тут, серед могил і храмів, здаватиметься вченим у Європі витвором уяви. Хіба ж вони повірять, що в Мемфісі, Дендері, Саккарі й тут, у колись стобрамному місті Фівах, старожитності вільно стоять і лежать, що їх — безліч? А скільки ще сховано в піску? Якось він трохи розгріб ногою пісок — і побачив голову статуї. Солдати лаялися, бо він звелів її відкопати.

Тепер Денон лаявся і сам. Тільки-но взявся малювати вхідну браму давньоєгипетського храму, як надбіг загін гренадерів.

— Месьє Денон! — крикнув якийсь гренадер, — Тікайте! На нас напали мамелюки. Вони переслідують нас. Ми біжимо по підмогу.

— Гаразд, гаразд! Приведіть підмогу. А я тим часом іще помалюю.

Гренадер кивнув своєму товаришеві, вони кинулись удвох на Денона і потягли за собою, незважаючи на його лайку й погрози, бо добре знали цього чоловіка. Певне, він був трохи несповна розуму, бо малював, здавалося їм, нічого не варте каміння. Однак вони любили Денона за дружнє ставлення до солдатів. Він тільки страшенно гнівався, коли йому заважали малювати. Та пересердившись, він ділив свою пайку хліба з голодними. О, цей Денон — справжній дивак! Замість стягати здобич з мамелюків, він малює старожитності, за які жоден солдат не дав би й ламаного мідяка.

ГРЕНАДЕР АНДРЕ СІМОН ЗНАХОДИТЬ ЧОРНИЙ КАМІНЬ

Генерал Бонапарт звелів командирові інженерного загону Допулю негайно упорядкувати зруйнований форт Рашід, що лежить за сім з половиною кілометрів на південний захід од Розетти над Нілом. Допуль викликав до себе капітана Бушара. Саме ця людина могла якнайкраще виконати Бонапартів наказ.

— Чи ми вже довіку зостанемося в Єгипті? — зажурено спитав Бушар.

Його командир стенув плечима:

— Ви знаєте, що адмірал Нельсон знищив під Абукіром наш флот. Тепер англійці ладнаються до нового удару. Настане час, коли вони спробують висадитися на єгипетський берег. І ми повинні бути напоготові.