Слава ЗСУ!

Хенум похнюпився й пробубонів:

— Мій пан Поа велів мені набрати скарбів, скільки донесу. Та ще й пильнувати, щоб ви не залишили чогось коштовного. Так наказав мені пан.

— Іди, клята душа! — вилаявся Сейтахт і штурхонув нубійця в спину. — Йди, або я розповім твоєму панові, який ти базіка. Коли він дізнається, що ти згадував його ім’я, він звелить вирвати тобі язика.

Сейтахт іще раз штурхонув раба так, що той аж поточився. Тесля потяг за собою Менафта.

— От не вміє цей дурень тримати язика на припоні, — мурмотів він, гніваючись. І нараз збуджено додав: — Ти не повинен був знати, хто посилає нас сюди. Коли я хитрощами довідався про це, то весь час стерігся, аби не прохопитися комусь іншому. Мені досить того, що вартових у долині підкуплено і сьогодні вночі вони міцно спатимуть. Чи ти справді гадав: я подамся до царських гробниць, не впевнившись, що нам нічого не загрожує?

Менафт не міг вимовити й слова. Його приголомшило те, що вибовкнув базіка Хенум. Нарешті він збагнув, що Поа, писар при дворі нового фараона Хоремхеба, і є та висока особа, яка обіцяла виміняти всі награбовані скарби на олію, вино, збіжжя та худобу. І страх його відразу зник. Писаря Поа опікав всевладний Мей. А тому ще за життя рано померлого Тутанхамона дали титул: «доглядач будови на місці вічності, охоронець скарбниці, головний придворний писар». Мей був улюбленець і фараона Ейе, що по смерті Тутанхамона владарював над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Тепер Мей слугував новому фараонові — Хоремхебу, обіймаючи високу посаду «носія віяла з лівого боку» та «керівника Амо нового свята в Карнаку». Мей був чи не наймогутніший з-поміж урядовців обох Єгиптів.

Невже й цього високого державця можна підкупити коштовностями з гробниць? Він же неймовірно багатий. Тисячі рабів працюють в його володіннях.

Менафт схопив теслю за руку.

— Скажи мені, великий пан Мей теж знає, що ми…

Каменяр не доказав своєї думки до кінця. Вона видалася йому надто жахливою.

Сейтахт збагнув не зразу. А тоді тихенько засміявся і мовив ніби сам до себе:

— Поа — великий пан, а Мей — ще більший. Та що вища в них посада, то більша й зажерливість.

— Отже, ти не знаєш?

Тесля заперечливо похитав головою.

— Я ж тобі вже казав, що Поа не розмовляв зі мною. До мене прийшов посередник і дуже обережно повів мову про поважного пана, що знає, буцімто я — добрий майстер, умію робити гарні скриньки, вирізувати на дереві постаті й написи. А ще ві сказав: той поважний пан добре пам’ятає, що я допомагав робити чотири визолочені саркофаги для Тутанхамонової гробниці.

Сейтахт на мить замовк і нараз засміявся:

— Цей поважний пан велів переказати мені, що знає: я — один з тих майстрів, котрі складали чотири визолочені саркофаги у самій гробниці.

Знову Сейтахт замовк, наче замислився. Зненацька він голосно вигукнув:

— Просто віри не ймеш, яка пам’ять у того писаря, адже по смерті молодого фараона вже збігло одинадцять років!

— Як ти гадаєш, чи той пан знає, що я тоді теж працював над фараоновим саркофагом?

Тесля засміявся й поклав руку Менафтові на плече.

— У своєму ділі ти митець, та глузду в тебе, як у бегемота. Звісно, Поа добре обмізкував, хто може викрасти для нього золото. Тут усе продумано. Навіть те, що на допомогу нам послано Еменепа, гончара. Для золота, що ми повиносимо звідти, Еменеп зробить гарні пузаті дзбани з вузькими шийками. Коли вони стоятимуть серед сотень таких самих дзбанів з вином у льоху будинку Поа, нікому й на думку не спаде, що в них сховано золоті скарби з фараонової гробниці.

— Ці дзбани Еменеп робитиме у своїй гончарні?

— Казна-що питаєш, Менафте. Він працюватиме в іншій гончарні, десь у глинищі над Нілом. Тільки, звісно, у володінні Поа, можеш мені повірити. І жодна людина не побачить, як працюватиме Еменеп.

— А що станеться, як він вибовкне комусь таємницю?

— Того ж дня й загине. Спитайся Мунхераба — він тобі розкаже, де нільські крокодили чигають на базік, що їхнього язика побоюється високий урядовець.

Та Менафт ніяк не міг заспокоїтись:

— Але ж наглядач Міста мертвих повинен повідомити: сплюндровано ще одну гробницю.

Сейтахт аж застогнав з нетерплячки.

— Скільки ще треба тобі пояснювати, що бог-місяць Йо — німий та сліпий. І такий же німий та сліпий царський наглядач з усією своєю вартою.

Каменяр заломив руки:

— О могутній Пта! Мені здавалося, що тільки я — погана людина, на яку Осіріс колись нацькує Анубіса. Але урядовці Міста мертвих ще гірші за мене.

— Вони такі вже тисячу років, — байдуже зауважив тесля. — Згадай гробниці на західному березі в Місті мертвих. Чи можеш пригадати з-поміж них хоч одну, досі не пограбовану? А хіба ти не знаєш, що злодії побували навіть у величних пірамідах біля Мемфіса? Як могли вони знайти потаємні входи, а тоді пробратися крізь усі лабіринти та інші перешкоди? Звісно, тільки з допомогою втаємничених осіб. Гробниці в пірамідах перших великих фараонів спорожніли вже тисячу років тому. Запевняю тебе, якби я був фараоном, то звелів би тільки забальзамувати своє тіло після смерті й поховати в кам’яній гробниці без жодної золотої речі. І хай би всі знали про це, аби я міг спокійно спочивати у вічності.