Слава ЗСУ!

— Але ж ви збираєтесь їхати до Єгипту, пане. Візьміть мене з собою. Сили в мене стане за трьох. — Бельцоні показав свої здоровенні біцепси. — Пане, я напевне зможу вам знадобитися — боронитиму вас від усякої злочинної потолочі й допомагатиму викопувати старожитності. Я людина скромна, ніякої платні від вас не вимагатиму. Тільки розшукаю в Єгипті пашу й покажу йому свій винахід.

Торговець ще раз пильно обдивився Бельцоні з голови до ніг. Пропозиція велетня здалася йому вартою уваги. Однак він сказав:

— Мені шкода, але я не можу вас узяти. Подорож на кораблі коштує дорожче, ніж я спроможний сплатити. Та я охоче порекомендую вас капітанові одного вантажного вітрильника. Це мій приятель.

Коли велетень став перед капітаном, той примружив око і відрубав:

— Ти — не матрос, тож виконуватимеш усяку роботу, яку тільки тобі загадають. Але запам’ятай: на моєму кораблі ледацюг прив’язують до щогли й добряче батожать.

Довгі тижні не розгинаючись працював Бельцоні, наче невільник, на старому кориті, яке назвати кораблем могла тільки людина з великою уявою. Він допомагав теслі, коку, латав вітрила. У кожному порту переносив на судно найбільший вантаж і, так само нав’ючений, сходив, аж заточуючись, трапом на землю. Бельцоні залюбки втік би з цього пекла, та в уяві вже бачив, як приймає його єгипетський паша і винагороджує золотом за механічне колесо.

В Александрії, хоч як капітан лаявся, Бельцоні покинув вітрильник. Не маючи й мідяка в кишені, з єдиним багажем — моделлю свого винаходу, він пристав до якогось каравану й попрямував на південь тим самим шляхом, що ним десятиліття тому йшли наполеонівські солдати.

Завдяки одній рекомендації Бельцоні домігся аудієнції в Мохаммеда Алі, володаря Єгипту. Паша милостиво дозволив продемонструвати йому модель механічного колеса і визначив, що це практично нікому не потрібна, хоч і цікава іграшка.

Голодний Бельцоні блукав кривими й смердючими завулками Каїра. Далека морська подорож, труднощі й приниження, яких він зазнав, — усе було марне. І навіщо він тягає з собою свій винахід? Геть цей мотлох!

Перехожі витріщили очі на чужинця-велетня, що раптом розтрощив об землю якусь чудернацьку дерев’яну річ і побіг до Нілу. Арабські хлопчаки й собі побігли туди. Вони побачили: чужинець стояв край води і пильно, не відводячи погляду, дивився на піраміди.

Бельцоні замислився: чи справді в тих величезних кам’яних спорудах сховано скарби? Чого ж він не шукає їх? На що, власне, очікує? Весь світ говорить про коштовності, що криє земля цієї країни. І він знову дивився на піраміди, які наче промовляли, що вони — величезні скарбниці. Справді, навіщо звеліли їх спорудити давні єгипетські царі? А тубільці, які ж вони дурні, що й досі не розгадали таємниці пірамід! Чи вони просто лінуються тягати звідти золото? Більшість їх вештається без діла, деякі сидять на нільському березі і глипають знічев’я очима, деякі дрімають під пальмами.

Бельцоні обійшов круг однієї піраміди, що здіймалася вище за три дзвіниці, поставлені одна на одну. Італієць придивився, як щільно припасовані брили. Входу він ніде не помітив. Тоді видряпався по брилах нагору і побачив звідти інші піраміди — менші, більші, велетенські.

На захід розпросторилася сіро-жовта пустеля, долі ліниво плинув Ніл. Коли річка, як йому розповідали, щороку заливає береги, то фундамент цієї піраміди опиняється в воді. Отже, ті, хто зводив цього колоса, напевне, зробили вхід там, куди не доходить повінь.

Бельцоні спустився додолу і заходився шукати. Шукав день за днем. Даремно! Голод гнав його до найближчих сіл. Жалісливі фелахи подавали йому тверді, як каміння, коржі.

Чи знають вони, де можна знайти старожитності? На митах розпитував Бельцоні людей. Фелахи розводили руками. Це мало означати: старожитності є скрізь. На їхню думку, вся країна була величезним кладовищем пам’яток. Якийсь старий чоловік із каправими очима, майже сліпий, повів чужинця до давніх поховань з часів фараонів. Вони були порожні, пограбовані ще тисячоліття тому.

А проте Бельцоні копав, пересипав пісок, знаходив глиняні черепки, копав далі і нарешті знайшов дивовижні амулети. Вони мали вигляд гнояків, що звалися скарабеями. То були священні жуки давніх єгиптян.

Свої знахідки Бельцоні продавав у Каїрі європейським колекціонерам. Ті скуповували все, що походило з часів фараонів. Бельцоні приносив їм кам’яне начиння, вази, дзбани на олій, — часто самі уламки. Але туристи платили за все стільки, скільки він правив.

Бельцоні вже не здивувався, коли якийсь француз дав йому за шматок папірусу золоту монету.