Слава ЗСУ!

Якщо ці вкриті письменами пошарпані шматки папірусу стільки коштують, то які ж гроші можна виручити за велику статую чи за колону з храму?

Накупивши книжок, що розповідали про країну фараонів, Бельцоні читав і вчився розрізняти, які саме старожитності можуть цікавити вчених, колекціонерів та музеї Європи. Тепер він уже не грабався навмання в піску, а конав уважно, із знанням справи. Він розкопував давні поховання. Цікавість Бельцоні до старожитностей зростала з кожним днем.

Сальт, британський генеральний консул в Єгипті, доручив йому, радше для жарту, ніж насправді, перевезти велетенську статую Рамсеса Великого з Луксора до Александрії. Бельцоні не вагаючись погодився. І йому пощастило зробити неймовірне: з допомогою сотень фелахів, дерев’яних колод і величезних саней він доправив кам’яного колоса до Нілу. Сконструйований ним підйомний пристрій із балок перетяг той монумент, що важив тонни, на велику барку. Вона попливла вниз за течією, і нарешті в Александрії вивантажили цілісіньку непошкоджену статую.

Генеральний консул Сальт дивувався і радів. Британський музей у Лондоні збагатився на ще один своєрідний коштовний експонат.

Бельцоні дістав нове замовлення: привезти до Александрії величезний обеліск. Але цього разу він зазнав невдачі. Довжелезна шпичаста колона, важка, як півдюжини брил найбільшої піраміди під Гізою, розтрощила барку на Нілі й затонула.

Будь-хто інший покинув би кам’яного велета там, на дні річки. Будь-хто, але не Бельцоні. Він звів над водою поміст, змайстрував підіймач із тросами і витяг колону на завчасно зроблений пліт.

Жага діяльності зростала в Бельцоні відповідно до того, як збільшувалися його знання про гробниці фараонів. Ще 1815 року він уперше оглянув одну піраміду. Тепер він знову спробував знайти в ній вхід. Учені мужі не радили цього робити. На їхню думку, піраміди були тільки велетенські монументи з каміння, споруджені, щоб увічнити велич фараонів.

Бельцоні гадав інакше. Всередині пірамід він сподівався знайти скарбниці. Знову він обдивлявся споруду, що вже колись не піддалася йому. То була піраміда фараона Хефрена, який владарював у Давньому царстві приблизно за дві тисячі шістсот років до нашої ери. Про це Бельцоні нічого не знав. Він тільки бачив перед собою велетенську споруду — її плити з жовтого вапняку були зведені, либонь, руками циклопів. Але вся піраміда, напевне, не могла бути заповнена камінням, усередині вона, безперечно, порожня. І в тій порожнині зберігаються царські скарби. Неприступні для людей, бо їх захищають такі мури, якими не може похизуватися жодна фортеця в світі.

Так міркував Бельцоні, коли обстежував фундамент піраміди, збудованої для вічності,— обстежував старанно, камінь по каменю. А між ними не було й щілинки. І вище теж.

А ще вище?

Знову він видряпувався вгору по камінних стінах. І нарешті таки десь угледів незначну нерівність.

Після кількаденної виснажливої праці одну брилу вдалося розхитати й, розбивши на частини, витягти. Тепер перед Бельцоні зяяв хід, що йшов глибоко всередину піраміди.

Під ногами знялася тисячолітня курява. Бельцоні здавалося, що він задихнеться. Пломінець свічки щомиті міг погаснути. Нараз простягнена рука наштовхнулася на щось тверде. Гранітна брила перетинала прохід. Бельцоні прокопав під нею лаз, ледве добувся на той бік — і знову опинився перед кам’яною стіною. Праворуч, ліворуч — ніде не видно й шпарки.

Підлогу встеляла жорства. Як вона сюди попала? Схоже, що це — розбите чимось каміння.

Схема піраміди у розтині: 1. Вхід. 2 Незакінчений покій. 3. Так звана усипальня цариці. 4. Великі сходи. 5. Усипальня фараона. 6. Вузькі ходи, що ведуть до усипальні фараона.

Бельцоні глянув угору — над головою в стелі чорнів отвір. Він збив кілька драбин, по них виліз в інший хід і побачив перед собою двері, «сліпі» двері. Виднівся тільки їхній обрис. Цього разу Бельцоні хутко збагнув, що будівничі піраміди в такий спосіб хотіли ошукати непроханого зайду. Бельцоні старанно обстукав кам’яні стіни, стелю, але даремно. Тоді він почав гупати ногами — і трохи позаду підлога глухо задудніла. Кам’яна плита закривала хід до скарбниці.

Плиту вдалося підняти, під нею зяяв хід. З допомогою линви Бельцоні спустився додолу й опинився в якійсь порожній камері. Навкруги — тільки голі стіни. Невже звідси немає ніякого ходу?

Справді, ходу не було.

Цим, власне, й скінчилися б пригоди людини з менш практичним розумом, ніж у Бельцоні. А той виліз із камери і знову заходився обстукувати прохід. Цього разу він угадав по звуку порожнину в стелі. Давні будівничі були хитрі, та Бельцоні виявився ще хитріший. Він вибрався з пастки й опинився нарешті в якомусь склепі.