Слава ЗСУ!

Висновок був приголомшливий: у дзбанах лежали рештки речей, вжитих при похованні, до того ж — при якому похованні! За винятком кількох прикрас, лляних хусток і черепків прегарно розмальованих ваз, усі інші рештки мали на собі печатку Міста мертвих та позначку імені Тутанхамона. Можна було з певністю гадати, що хтось, порядкуючи в Тутанхамоновій гробниці, поскладав ті речі в глиняні дзбани.

Дізнавшись про висновок учених, Картер запалився ще дужче. Його припущення підтвердилося — Тутанхамона поховано в Долині царів! Місце, де знайдено глиняні дзбани, і було приблизно посередині долини. Тож і гробниця має бути десь поруч. Але саме там височіли пагорби — тисячі тонн щебеню, що його понакидали, розкопуючи гробниці. Проте Картер знав: на тому місці, де височать пагорби щебеню, вже копано й нічого не знайдено.

І все-таки Картер запропонував Девісові знову вдатися до розкопок на тому місці. Девіс не погодився. Розпач Пойняв Картера. Його скромні кошти не давали можливості провадити ці розкопки власними силами.

Але Картерові знову допоміг «добрий геній», цього разу — багатий лорд Карнарвон. Цей чоловік уславився як мандрівник, колекціонер і спортсмен. Після важкої автомобільної аварії він лікувався в Єгипті. Археологія здавна цікавила Карнарвона, тож, побачивши розкопки в Долині царів, він надумав знайти собі розвагу саме в цій галузі.

1906 року Масперо, генеральний директор Каїрського департаменту охорони старожитностей, видав багатому дивакові дозвіл провадити розкопки навколо Фів, але не в Долині царів, бо й досі концесія на ті розкопки належала американцю Девісу. Всю зиму Карнарвон керував розкопками, не знаючись на цій справі. Нарешті Масперо зажадав од нього одне з двох — або припинити розкопки, або проводити їх далі під керівництвом досвідченого археолога.

Лорд Карнарвон обрав останнє і запросив до себе Товарда Картера. Відтоді почалася історія знахідки, якої досі ще не знав світ.

ХТО ТАКИЙ ТУТАНХАМОН?

1914 року Девіс відмовився від своєї концесії. Двадцять років обстежував він із своїми колегами Бібан-ель-Мулук та навколишню місцевість. Тепер він упевнився, що навіть людина з рентгенівським апаратом не могла б знайти в Долині царів і глиняного черепка з часів фараонів. Такої ж думки додержувалися й інші видатні єгиптологи. За минулі десятиліття пісок у долині був буквально просіяний. Тож витратити на розкопки в Бібан-ель-Мулук хоча б одну годину, казали фахівці, означало б даремно згаяти час.

Тільки Говард Картер був іншої думки. Він спробував подивитися на Місто мертвих очима людини, що жила приблизно три тисячі триста років тому, під час владарювання Тутанхамона. І в уяві перед ним постали раби, що виламують у скелястому грунті прохід, видовбують передпокій, створюють гробницю.

Володар звелів спорудити для себе місце останнього спочинку. Він був ще дуже молодий, цей фараон Тутанхамон, але його вже мучили лихі передчуття. Його родич і попередник на троні обох держав — Верхнього і Нижнього Єгипту, фараон Сменхкара, недовго повладарювавши, помер за дивних обставин. Поховали його так само недбало, без будь-якої шаноби, як і «великого батька» Аменхотепа Четвертого, що називав себе Ехнатоном.

Ехнатон накликав на себе немилість Амонових жерців, бо заборонив молитися давнім богам і позачиняв їхні храми. Він оголосив єдиним богом Атона — сонце, а зображення решти богів звелів знищити. Ехнатон покинув давню столицю Фіви і за сотні кілометрів униз по Нілу заснував нове місто, звідки хотів по-новому керувати своєю державою. Люди повинні були тепер молитися одному богові — Атону. Свою нову резиденцію Ехнатон назвав «Сонячним обрієм». Найславетніші митці з усієї країни збудували тут богові-сонцю прегарний храм. Їм дозволялося творити вільно, не оглядаючись на традиції, так, як кожен вимріяв це в своїй уяві.

Тутанхамон на чорному леопардові

Давні, звиклі форми щезли, їх замінили нові, досконаліші. Зображення набували природнішого вигляду. Художників і малювальників, різьбярів, будівничих і ремісників, — усіх надихав новий, вільний дух Ехнатона.

Однак Амонові жерці не скорилися. Потай вони підбурювали військову верхівку проти єретика Ехнатона, запевняючи, що він недбало керує державою, а справу захисту її від ворогів, що почали дедалі настирливіше нападати, доручив своїм бездарним підлеглим.

Несподівано Ехнатон помер. Амонові жерці тішилися, бо новий фараон Сменхкара не був для них небезпечним противником. Та коли виявилося, що він — прибічник Ехнатонових реформ, жерці знищили його. Напевне, народ знав, хто вбив фараона, та жодна людина не наважилася голосно сказати про це.