Слава ЗСУ!

По цих словах він повернувся і пішов. Та раптом спинився й кинув через плече:

— Власне, навіщо ви шукаєте старожитності, мілорде? Щоб хизуватися ними вдома, га?

— Мене так само, як і вас, тішить річ, що пролежала в землі тисячі років.

— Які ви дурниці кажете! Я приїхав сюди не заради власної втіхи, а щоб збагатити науку новими знахідками, розумієте?

— А коли вам щастить знайти щось нове, хіба це вас не тішить?

Девіс збентежився. Збігло кілька секунд, поки він зміг відповісти:

— Коли я з цього радію, то тільки тому, що це може 'розширити наші знання з археології. Кожна знахідка збільшує ці знання, розумієте? А ви не хочете нічого знати. Розкопувати — це для вас такий самий спорт, як полювати левів. То чому б вам не податися на те полювання, га?

— Я напівкаліка, містере Девіс. Чи, може, ви гадаєте, що я ходжу з милицею, бо мені так приємніше?

Зачувши таку відповідь, Девіс заблимав очима, зняв свої окуляри, а тоді почепив їх знову. Він був вочевидь збентежений і шукав слів щось відказати, та зрештою задовольнився гнівним жестом і пішов.

Вдруге Девіс заговорив до Карнарвона 1907 року в Фівах:

— Послухайте-но, мілорде! Я вже надумав, як вам допомогти. Коли хочете, можете стати практикантом у моєму штабі співробітників. Спершу допомагатимете класифікувати мої знахідки і заповнювати картотеку. Якої ви думки про це, га?

— Щиро дякую, містере Девісе. Та я вже знайшов собі чудового співробітника. Масперо гаряче рекомендував його. Це Говард Картер.

Якусь мить вчений стояв, розкривши з несподіванки рота. А тоді закричав:

— Якого біса вроїлося в голову Картерові стати вашим співробітником? Може, він хоче викинути ваші гроші на пошуки Тутанхамонової гробниці? Запевняю вас, що такої гробниці взагалі немає. Цього фараона поховано у невеликій печері, яку я виявив ще кілька років тому. — І благальним тоном Девіс додав: — Не дайте Картерові задурити вам голову. Не вірте його маячінню. Їдьте звідси, про мене — їдьте хоч у нову кругосвітню подорож, але не чіпайте речей, що їх боронять давні боги.

— Ви збуджуєте мою цікавість, містере Девіс. Спершу ви казали, що самі знайшли ту гробницю, а тепер виявляється, що її боронять боги Давнього Єгипту!

Учений розкуйовдив свого ріденького чуба й, помовчавши, відказав:

— Мілорде, не питайте мене забагато. Визнаю, що попервах я несправедливо поставився до вас, — ви здалися мені просто багатим гульвісою, який із примхи надумав шукати старожитності. Та згодом я помітив, що ви кохаєтеся в цій справі. Але шукати Тутанхамонову гробницю — це все одно, що пити отруту. Так, мілорде, я теж отруєний думкою, що, може, це ще неправда…

Нараз він замовк, зняв окуляри, ретельно протер їх і мовив зовсім іншим, гострим тоном:

— Я вже відмовився від цього, мілорде. Остаточно відмовився. Привітайте щиро від мене Картера. Я шанував його як надзвичайно тямущого співробітника. Прощавайте.

Замислившись, Карнарвон щось креслив кіпцем милиці в піску. Порівняння Теодора Девіса видалося йому слушним. Він сам уже не раз вирішував припинити пошуки цієї зачарованої гробниці. І коли в перші роки війни довелося припинити розкопки, рішення його набуло чинності. Проте згодом він повернувся сюди, і саме сьогодні розкопки мають початися знову.

Але куди подівся Картер? Він пообіцяв привести з собою не менше десяти робітників. Та врешті це сміховинний задум. У 1917 році, коли така потреба у війську й стільки фронтів, Картер сподівається найняти єгиптян на роботу!

Мабуть, Говард Картер невиліковно хворий від тієї отрути, що про неї згадував Девіс. До чого все йде? За минулі роки пошуки гробниці вже зжерли цілий статок. І коли Карнарвон навіть знайде її, це не поверне йому жодного пенні. За угодою з єгипетським урядом усе, навіть найдрібніші знахідки, треба буде передати Каїрському музею.

У раптовому вибуху гніву лорд милицею підкинув у повітря камінець. Єдине розумне — тікати з Єгипту. І то негайно! За Картера нема чого турбуватися, по війні він неодмінно знайде собі іншого мецената.

Карнарвон рішуче обсмикнув на собі піджак, ступив крок уперед і — спинився.

Покинути вірного Картера так ганебно? Це було б не гідно лорда Карнарвона. Протягом десяти років Картер був йому самовідданим другом і вчителем. Свої великі знання в галузі давньоєгипетської історії Картер розгортав перед ним, наче східний молитовний килим. З якою старанністю й любов’ю вивчав Картер знахідки з гробниці цариці Тейє, завдяки чому довідався, що гробницю почали будувати при фараоні Тутмосі Четвертому. Яким неперевершеним проводирем у минуле був Картер! Кожний глиняний черепок допомагав йому прочитати ще одну сторінку єгипетської історії. Покинути такого друга — це зрадити самого себе.