Слава ЗСУ!

З несподіванки лорд Карнарвон здригнувся. Від скель лунали незнайомі голоси. Невже до царських гробниць прямують туристи? Тепер, у часи війни? Це неймовірно!

Зацікавлений Карнарвон прислухався. Люди були ще за пагорбом. Та ось один вийшов наперед.

Говард Картер!

А за ним виступали — Карнарвонові здалося, що то він марить, — Рез Ахмед Гургар! Хад Гасан! Рез Гусейн! Абделад Ахмед! Гасан Авад!

Усі любі, добрі люди, що очолювали загони робітників, коли тут проводилися розкопки ще до світової війни. Де знайшов Картер цих робітників, найкращих з усіх, що будь-коли допомагали єгиптологам?

Їхній вожак, Рез Ахмед Гургар, розпростер вітально свої довгі руки, наче хотів ще здалека обійняти Карнарвона. Худорляве брунатне обличчя єгиптянина сяяло радістю зустрічі.

Абделад Ахмед підібрав своє чорне вбрання, схоже на довгу сорочку, й закрутився в шаленому танку. Вгледівши Карнарвона, що шкандибав їм назустріч, інші теж зняли радісний галас.

Ахмед Гургар низько вклонився. Приклавши праву руку до серця, він сказав кумедною англійською мовою, і голос в нього тремтів з хвилювання:

— Пане, твої слуги вітають тебе. Ми всі дуже щасливі. Ти й любий містер Картер завжди пануєте в наших серцях.

— Зичимо тобі тисячу років здоров’я, пане! — вигукнули інші й так щільно оточили Карнарвона, що Картер ледве зміг підійти до нього й пояснити:

— Ви здивовані, мілорде, правда? А я таки й хотів зробити вам сюрприз. Це було нелегко — звільнити наших друзів з військової служби. Довелося скористатися всіма моїми зв’язками. Військового губернатора я бомбардував заявами, на допомогу собі підключив Каїрський департамент охорони старожитностей, а працівникам міністерства культури забив баки балачками. І домігся успіху… — Він гордо показав на завербованих. — Найкращі люди знову працюватимуть з нами.

— Картере, ви справжній чортяка, — розчулено вигукнув Карнарвон. — Без цих чудових хлопців нам довелося б сидіти згорнувши руки. Ви знову надали мені снаги. Я дуже, дуже радий.

— Ми теж! Ми теж! — захоплено вигукнув Гусейн. — Ми не носитимемо більше зброї. Тут, коло мертвих фараонів, — мир.

— До нас іще прийде близько двадцяти фелахів, сер, — додав Картер. — Здебільше то літні люди. Але наші бригадири швидко навчать їх усього. Я дістав будівельні матеріали. Сподіваюсь, їх незабаром привезуть, і я звелю негайно спорудити повий склад.

У кумедному відчаї Карнарвон потер собі щоку.

— Ви гадаєте пробути тут кілька років? — спитав він.

Картер здивовано глянув на нього:

— Якщо ми хочемо знайти Тутанхамонову гробницю, то доведеться зостатися тут на деякий час, мілорде! У мене тепер новий план. Уявімо собі трикутник, що його утворюють гробниці Рамсеса Другого, Меренптаха та Рамсеса Шостого…

Він розповідав, широко жестикулюючи, визначав межі трикутника і загрібав повітря руками, аби показати, які пагорби з каміння й щебеню треба вивезти. Він намірявся тепер копати аж до скелястого ґрунту.

Що далі Картер пояснював, то заклопотаніше ставало обличчя в Карнарвона. Щоб здійснити Картерів задум, треба вивезти звідси тисячі тонн каміння й щебеню. Вигляд цієї частини долини геть зміниться. До того Картер надумав будувати залізницю, щоб вивозити оте каміння.

— Послухайте-но, Картере! — урвав Карнарвон його розповідь. Трохи помовчав, міркуючи, як висловити думку, щоб не образити Картера, запаленого своєю ідеєю. — Отже, справа в тому… я… авжеж, я повинен вам щиро сказати, якої думки про ваш план. Я людина більш-менш заможна, але… але і в мене не стане грошей знищити ці гори.

Він чекав, що Картер злякається чи принаймні розгубиться.

Та нічого такого не сталося. Картер тільки всміхнувся, наче дитина, в якої дорослий чоловік напівжартома забрав іграшку, але дитина знає, що він неодмінно її поверне.

— Ви кажете про гроші, сер, — почав він, усе ще весело всміхаючись. — Чого варті гроші, коли ми знайдемо незайману фараонову гробницю! Подумайте, сер, яке величезне значення це мало б для археології. Ще ніколи — наскільки сягає пам’ять людства — ніхто не знаходив такої гробниці. Ми знаємо тільки з рельєфів на колонах і стінах храмів, які речі клали давні єгиптяни своїм небіжчикам у гробниці. Та який вигляд мають ті речі насправді, ми можем тільки припускати. Як цікаво побачити їх!..

Картер замріяно оглянув пагорби і нараз простяг руку:

— Десь тут, під цим камінням, схована гробниця. Я відчуваю це. Вже десятки років якийсь голос підказує мені: «Шукай далі! Не припиняй роботи. Ти знайдеш гробницю, якщо в це віритимеш».

ПЕРША ЗНАХІДКА