Слава ЗСУ!

Швидким рухом він розгорнув на письмовому столі свій план.

— Ось! Я все-таки хочу показати вам мою карту Долини царів. Бачите, я поділив місце розкопок на окремі ділянки. Кожну ділянку, де за минулі роки ми нічого не знайшли, заштриховано. Зостався оцей маленький шматочок. Чи ви впізнаєте його?

Лорд нахилився над картою, і враз йому здалося, що він внову опинився в Долині царів. Тут, поміж хвилястих ліній гір, пролягала дорога від храму фараона Сеті Першого під Курною до Бібан-ель-Мулука — «Брами царів». Там, де Картер показував пальцем, була гробниця Рамсеса Шостого, що перед нею знайшли підмурки робітничих хатин з часів Рамесідів. Тільки це невеличке місце на карті не було заштриховане.

— Тут я копатиму далі,— сказав Картер так рішуче, що це пролунало як наказ. — І коли ви, мілорде, відмовитесь од концесій на проведення розкопок, то їх візьму я і витрачу всі свої скромні кошти, щоб найняти робітників.

Здивований незвично суворим тоном, Карнарвон глянув на Картера.

— Але ж ви не думаєте цього серйозно? — спитав він. — Ви ж витратите всі свої кошти на безнадійну справу.

— Безнадійне тільки те, у що не віриш, — відказав Картер. — А я настільки певний в успіху, що міг би закластися своїм життям. Уже доведено, що десь між 1370 і 1335 роками до нашого літочислення фараон на ім’я Тутанхамон панував над обома країнами — Верхнім і Нижнім Єгиптом із столицею в Фівах; згодом цього фараона, як і його попередників та наступників з вісімнадцятої та дев’ятнадцятої династій, поховано в Долині царів.

— Ви забуваєте, що від його рідних і попередників на троні — Аменхотепа Четвертого і Сменхкари — знайдено тільки схованку з рештками поховальних дарів, а не гробницю.

— Так, але обидва фараони були єретики, яких ненавиділи Амонові жерці. А Тутанхамон, навпаки, заборонив культ Атона, що запровадив його тесть Аменхотеп Четвертий, та ще й повернув Амоновим жерцям пограбовані маєтки. То чого ж би жерці карали його по смерті?

Лорд замислено втупився в карту. Невеличка біла пляма перед гробницею Рамсеса Шостого здалася йому порожнім місцем, де, підрахувавши всі докази, він міг би вписати слово «Тутанхамон».

— «Живе втілення Амона», — замислено промурмотів Карнарвон.

І це тлумачення фараонового імені видалося йому ще одним символом. Фараон, що казав про себе «живе втілення», мав лишитись у свідомості своїх підлеглих безсмертним, як прихильник великого бога Амона. Тож його, безперечно, поховали із царською шанобою.

Картер згорнув свій план. Зненацька Карнарвон міцно потис йому руку:

— Розкопуйте далі, Картере! Я даю кошти ще на одну зиму.

НЕЗНАЧНИЙ УСПІХ

Уже цілу годину Картер умовляв відповідального урядовця з Департаменту охорони старожитностей у Каїрі. Той встиг за цей час докурити пачку сигарет, випити кави, вряди-годи поглядаючи на папери, розкидані на столі. Під час довгої розмови він висував раз у раз одне й те саме заперечення: зимовий сезон почався, чужоземні туристи здавна виявляють особливу цікавість до гробниці Рамсеса Шостого, тож не можна утруднювати туристам прохід до цієї гробниці будь-якими розкопками.

Нарешті урядовець стомився. Він позіхнув, млявим рухом відігнав мух з теки «Концесія Картера — Карнарвона на розкопки» і підвівся. На його брунатному обличчі єгиптянина відбивалася нудьга.

— Я зрозумів, що в інший спосіб вас не позбутися, містере Картер. Гаразд, я дозволяю вам провадити розкопки перед Рамсесовою гробницею, але з однією умовою: сьогодні за вашим календарем 27 жовтня 1922 року. Я даю вам на розкопки два тижні, рахуючи з першого листопада, потім ви повинні все зрівняти — якщо нічого не знайдете. — Він знову, не криючись, позіхнув і глузливо додав: — А ви напевне нічого не знайдете. Долину геть усю перерито. Бувайте здорові!

Коли Говард Картер нарешті зачинив за собою двері, урядовець глянув на годинник і пробурмотів:

— Цей невірний безумець украв у мене годину міцного сну. Хай аллах змусить його язик говорити тисячу років!

НАЩАДКИ ТИХ, ЩО БУДУВАЛИ ПІРАМІДИ, БУНТУЮТЬ

Робітники зняли страшенний галас. Збуджено вимахуючи руками, вони зібралися навколо своїх бригадирів. Представник останніх, Рез Ахмед Гургар, підніс заспокійливо руку. Та кілька фелахів голосно перемовлялися й далі.

— Ану тихо! — гнівно вигукнув Ахмед. — Наш шеф, що його добрість і мудрість відомі на весь світ, зголосився сплатити вам за наступні чотирнадцять днів подвійну платню. Коли і тепер хтось незадоволений, то хай підійде сюди, щоб я міг невдячного копнути ногою.