Слава ЗСУ!

Наперед пропхався височенний араб. Своє вбрання в червоно-жовту пересмужку він підсмикав, наче фартух. Широко відкриваючи рота, що аж виднілися чорні пеньки зубів, він закричав:

— Як ти гадаєш, скільки кошів із щебенем я можу винести в своєму подолі, коли і на голові в мене чималий кіш? Може, наш добрий і мудрий начальник хоче, щоб ми тягли ще по одному кошу під правою та під лівою рукою?

Інший робітник, що стояв Поруч із височенним, крикнув:

— Я працюватиму, аж поки впаду знесилений, але за чотирнадцять днів навіть чаклуни не змогли б повиносити весь щебінь, що лежить перед гробницею Рамсеса Шостого.

Ахмед Гургар уже набрав повітря, щоб гостро на це відказати, та раптом перед ним став Картер.

— Люди! — вигукнув він так, що примусив слухати себе навіть найзбудженіших фелахів. — Я знаю, що неможливо за два тижні знести гору щебеню заввишки з найбільшу піраміду під Гізою. Але хіба ви не нащадки тих людей, що колись звели чудові споруди? Ви ж не хочете, щоб з вас глузував увесь світ, а мене щоб питали: «Чи то справді були славетні копачі з Долини царів, які за кілька років зрівняли гори з землею? Що ж з ними сталося тепер, чого вони розгубилися перед невеличким пагорбом?» Я сховаю тоді обличчя й сумно відповім: «Так, вони справді далекі нащадки найбільших будівничих світу, але вони втратили силу, бо воліють ледарювати, лежачи в холодочку».

Картер обернувся до своїх бригадирів:

— Резе Гусейн! Хаде Гасан! Абделаде Ахмед! Гасане Аваде! І ти, Резе Ахмеде Гургаре! Ви, найкращі і найгідніші нащадки володарів країни над Нілом! Скажіть мені, чи хочете ви показати світові, що можете зробити диво? Відішліть цих знесилених дядьків та дідів додому, хай повернуться сюди за чотирнадцять днів. Тоді вони побачать, на що здатні дужі чоловіки. Ходімо, друзі. Я беру лопату та буду вам за бригадира.

Нараз до Картера кинувся якийсь фелах. Благально звівши руки, він заволав:

— Прошу тебе, пане, не сором нас, ми працюватимемо і день і ніч…

Тоді другий, третій підбігли до нього, а за ними і вся юрба. Серед неї були й ті, що допіру найдужче галасували. Вони перевершували один одного, вихваляючи свою силу, свою надзвичайну витривалість, свою доброзичливість. Той височезний араб натяг на голову червоно-жовтий халат і заголосив:

— Нехай аллах покарає мене різками. Як міг я забути, що мої предки будували піраміди? Справді, я останній нащадок славетного різьбяра Абд-ель-Шамаш Бен Абуда, що тисячоліття тому звів велику мечеть в Александрії. О, ганьба мені, ганьба! — І він став благати Гасана Авада: — Любий, поговори з паном, попроси, щоб він пробачив мені, негідному. Скажи йому, що я переноситиму втричі важчий вантаж, тільки хай не відсилає мене додому, а то я втоплюся в нільському баговинні.

Картер нахилився, наче шукав щось на землі. Інакше він не зміг би приховати нестримний сміх. Тільки коли Ахмед Гургар смикнув його за рукав, він підвів голову.

— Ти найбільший промовець усіх часів, — зашепотів Ахмед. — Ти вмієш висловитися нашою мовою, як учень великого пророка. Мені здалося, я лусну зі сміху, коли ти сказав, що оця гора щебеню завбільшки з найвищу піраміду. Але скажи мені щиро: чи справді ти збирався виконати всю роботу тільки з нами, бригадирами? Серце мені тремтіло зі страху, що ти говориш серйозно.

ВТРУЧАЄТЬСЯ ФЕЛЬДФЕБЕЛЬ

Сонячне коло сховалося за скелясті гори. З ущелин на середину долини пролягли червоно-брунатні тіні. Останні відвідувачі, що оглядали гробниці фараонів, виїздили на віслюках із Долини царів. Затихли й одноманітні вигуки погоничів. Чітко карбуючи крок, до гробниць підходила зміна варти. Пролунала команда. Невеличка колона спинилася. Солдати, що мали вартувати вночі, вийшли наперед і по одному чи по двоє звертали до гробниць.

Фельдфебель, що вів колону, закурив сигарету і знічев’я роздивляйся ущелини, синьо-лілові у сутінках. Нараз він завважив щось надзвичайне: копачі сьогодні знову працювали перед входом до гробниці Рамсеса Шостого. Три дні тому, коли він приймав останню нічну варту, вони тільки починали відкидати щебінь; а сьогодні пагорби щебеню обабіч гробниці щє8ли, і там темніла заглибина. Що збирається робити той божевільний англієць? Найдурніший погонич віслюків міг би йому пояснити, що стародавнім єгиптянам ніколи б не спало на думку за метр від входу до однієї фараонової гробниці робити вхід до другої. Чи, може, той дурень хоче прокопати під Рамсесовою гробницею тунель крізь скелі?

Фельдфебель злякався. Якщо англієць і справді таке надумав, то його, фельдфебеля, можуть притягти до відповідальності.