Слава ЗСУ!

Друг вкотре прийшов, та так здивувався, бо подружка розцвіла – скорбота нарешті покинула її серце. Раніше страшно було зазирнути в її очі – побачити там порожнечу, а тепер в них з'явилась надія, розуміння того, що можна жити далі, хоч і не забувати ні на мить про дорогу людину.

Звісно ніхто здогадатись не міг, що пов'язано це із зникненням чаші з її життя, яка більше не впливала на почуття, не поглиблювала страждання. Та чаша була у друга...

Друг, коли остаточно з'ясував, що у подруги все гаразд, якось заме-тушився, почав ходити по кімнаті туди сюди, було зрозуміло, що він хоче щось розповісти, та не може підібрати слова, які б передали його емоції.

З кожним кроком він додавав швидкості, та процес думання це не прискорювало. Ще кілька хвилин вона спостерігала таку його біганину, аж поки не витримала та чемно попросила.

— Не гальмуй. Давай розповідай, що сталося!

— Ти ж знаєш, футбол досить травматичний вид спорту. Інколи бігаєш по полю, а в самого всі пальці на ногах переламані. Але на це в принципі увагу ніхто не звертає – джгутом палець перев'язав, навіть не болить, а потім і зовсім забуваєш про травму.

Та останні кілька тижнів я нічого, абсолютно нічого собі не ламав. Уявляєш, навіть коли мене збивали, ще й через мене перечіплялися, на мене падали, – я лежав – від болю думок власних не чув, ніг взагалі не відчував, а потім виявлялося – все ціле, синців жодних не залишалося.

А ще я помітив, що взагалі не втомлююсь. На перших хвилинах наберу максимальний темп гри, так його і тримаю до кінця. А ще я раніше довго думав, прораховував, куди забити, де воротар точно м'яч не дістане, а зараз куди б не спрямував м'яча, – ну, зрозуміло, в площину воріт – то все рівно забиваю.

А одного разу... зараз таке тобі розповім, взагалі не повіриш. Уяви: останні хвилини матчу, а ми залишилися вдесятьох – одного захисника вилучили. Він збив нападника у штрафному. Арбітр і його з поля вигнав, і пенальті призначив. Звісно, нам забили. Потрібно було відіграватися, аби хоч нічия була, і свої ворота оберігати.

Вся команда грала від оборони, я коли не коли діставався до штраф-ного, та постійно м'яча відбирали. Одним словом, кожна атака на вагу золота, ще з далеку пробити жодної нагоди не випадало. Їхня оборонна лінія так щільно прилягала до воріт, що знайти простір для виходу один на один із воротарем мені ніяк не вдавалося.

Як раптом травмувався один їхній захисник, вийшов за межі поля, його тренер хотів замінити. Та він оклигав і все ж таки повернувся. І поки він біг на свою позицію, я тим часом розігнав атаку. Тільки наблизився до воріт, бачу: не має того гравця, і все – в обороні величезна дірка. Я навіть не дивився, куди м'яч полетів – пробив й одразу побіг забирати його з воріт.

А потім ще забив у доданий час. От тоді сам не сподівався. Пробив у нижній кут, воротар, падаючи, саме дотягувався до м'яча, а він взяв і відрекошетив від землі. Уявляєш, підскочив і понад руками кіпер полетів спокійно в ворота.

— Містика якась...

— Це ще не все. Мене тренер в основний склад взяв!

— Класно! – На радощах вона аж підскочила, хоч не зовсім уявляла, що це означає, але здогадувалася – щось дуже добре.

— Так і до збірної недалеко.

— І до чемпіонату Європи. Та ти з таким фартом і на Чемпіонат світу збірну виведеш!

А все це завдяки золотій чаші. Вся накопичена нею енергія дісталася її обранцю. Тому щасливцю, який поки виступає за клуб, що бореться за єврокубкову зону, та скоро його помітять – запросять до лав збірної. А там він всім покаже: футбол – це лотерея, а фортуна в цьому житті на його боці.

05.ІІ.2010