Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Наситивши голодного вовка у шлунку, Клай сказав:
— Томе, ти побачив тих хлопців із автостоянки біля торговельного центру. Я вже починаю думати, що треба тобі дати інше ім'я. Тепер ти будеш Оком Яструба.
Том заперечно похитав головою.
— Мені просто пощастило. А ще те світло з Рочестера. Розумієш, від заграви?
Клай кивнув. Усі кивнули у відповідь.
— Я випадково глянув у бік цвинтаря саме тієї миті та під правильним кутом і побачив відблиск стволів кількох рушниць. Я намагався себе переконати, що помилився, можливо, це штахети залізного паркану абощо, але... — Том зітхнув, подивився на боби, які ще залишалися в його банці, й відставив її вбік. — От вам і помилився.
— Може, то були мобілоїди, — сказав Джордан, сам у це не вірячи. Клай відчув це в його голосі.
— Мобілоїди не стоять уночі на варті, — заперечила Аліса.
— Можливо, зараз вони потребують менше сну, — сказав Джордан. — Раптом це закладено в їхню нову програму?
Чуючи, як він говорить про фонолюдей, наче вони органічні комп'ютері, що проходять цикл завантаження, Клай завжди внутрішньо здригався.
— І рушниць у них немає, Джордане, — сказав Том. — Вони їм просто не потрібні.
— Отже, тепер у них з'явилося кілька зрадників, які стоять на варті, поки вся ця краса спочиває, — підсумувала Аліса. У її голосі, сповненому ледь помітного презирства, бриніли сльози. — Сподіваюся, вони згниють у пеклі.
Клай промовчав, але піймав себе на згадці про людей, з якими вони зустрілися раніше тієї ж ночі. Тих, що штовхали возики з супермаркету. Він згадував, який страх і відраза звучали в голосі чоловіка, що назвав їх ґейтенськими головорізами.
Так, якби ти був романтиком, то назвав би цих людей «підпіллям». А якби не був, то охрестив би їх перебіжчиками.
Чи просто злочинцями.
Вони швидко дійшли до селища Гейес-Стейшн і заночували в напівзруйнованому мотелі під назвою «Шепіт сосен». Звідти було добре видно дороговказ із написом «ТРАСА-19, 7 МИЛЬ СТЕНФОРД БЕРВІКС КЕНТ-ПОНД». Черевики за двері номерів, у яких зупинилися, не виставляли.
Схоже, у цьому більше не було потреби.
8
Він знову стояв на платформі посеред того клятого поля, позбавлений можливості поворухнутися, на виду у всіх. На горизонті виднілися обриси скелетоподібної конструкції, на верхівці якої блимала червона лампочка. Футбольне поле було навіть більшим за «Фоксборо». Його друзі вишикувалися в одну шеренгу з ним, але тепер вони були не самі. Уздовж відкритого майданчика були розставлені схожі платформи. Ліворуч від Тома стояла вагітна жінка у футболці «Гарлей-Девідсон» зі зрізаними рукавами. Праворуч від Клая — літній джентльмен, трохи, але не набагато молодший за Директора, з волоссям, у якому пробивалася сивина, стягнутим у кінський хвіст на потилиці, і похмурим від переляку поглядом на видовженому інтелігентному обличчі. За ним стояв молодший чоловік, на голові в якого була потерта бейсболка з написом «Дельфіни з Маямі».
У тисячному натовпі Клай бачив знайомі обличчя, і це його не здивувало. Зрештою, хіба не так усе відбувається уві сні? Зараз ти перебуваєш у телефонній будці зі своєю вчителькою молодших класів, а наступної миті вже стоїш на оглядовій площадці «Емпайр-Стейт-Білдінґ» з трьома дівчатами з «Дестініз Чайлд».
«Дестініз Чайлд» у цьому сні не було, але Клай побачив голого молодика, який вправно орудував автомобільними антенами (тепер він був одягнений у бавовняні штани й чисту білу футболку), чоловіка з похідним рюкзаком, що називав Алісу маленькою леді, і кульгаву бабусю. Вона показала жестом на Клая та його друзів, що стояли, вишикувавшись уздовж п'ятдесятиярдової лінії, й заговорила до своєї сусідки... Клай без подиву помітив, що це була вагітна невістка пана Скоттоні.
[37] Джон Герберт Ділінджер (1903—1934) — ґанґстер часів Великої депресії. Вважається знаковою фігурою серед злочинців.
