Слава ЗСУ!

— Боюся, мені доведеться припинити цю розмову, вибачайте. Ми хочемо вам дещо показати. Власне, цього від нас вимагав Президент Гарварда...

— У ваших снах чи особисто? — спитав Том.

— У снах, — тихо мовила Деніз. — Ми бачили його особисто тільки один раз: після того як спалили зграю в Нашуа, — та й то на відстані.

— Ми були піддослідними, — сказав Рей. — Я так думаю.

Ден втратив терпець, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей обмін думками. А дочекавшись, продовжив.

— Ми погодилися, бо ми і так туди йшли...

— То ви йдете на північ? — Цього разу перебив Клай.

Дратуючись все більше, Ден знову зиркнув на свій годинник.

— Якщо ви придивитесь до цього знака, то побачите, що він пропонує вибір. Ми збираємося на захід, а не на північ.

— І це правильно, чорт забирай, — промимрив Рей. — Може, я й дурний, але не божевільний.

— Те, що я вам покажу, більше говорить на нашу користь, ніж на їхню, — продовжив Ден. — І до речі, щодо Президента Гарварда... чи Лахмітника, якщо вам це більше до вподоби... мабуть, він припустився помилки, коли показався нам особисто. І, можливо, серйозної помилки. Насправді він не більше ніж псевдопод-окозамилювач, якого колективний розум, надвелика зграя, висуває, як щит, для того, щоб він розбирався зі звичайними нормальними та з особливо небезпечними божевільними, наприклад, такими як ми. У мене є теорія, згідно з якою в усьому світі зараз є надвеликі зграї, і кожна з них, можливо, висуває такого псевдопода. А може, навіть декількох. Але не дозволяйте ввести себе в оману: розмовляючи з Лахмітником, ви бачите не конкретну людину, а зграю. Ви розмовляєте зі зграєю.

— Чому б вам не показати нам те, що, на його думку, ми повинні побачити? — Клай щосили намагався говорити спокійно, та в голові не вщухав ураган. Залишилася одна-єдина чітка думка: якщо він знайде сина, поки той не дістався до Кашвака, що б там не відбувалося, то, можливо, Джонні вдасться врятувати. Здоровий глузд підказував, що Джонні, напевно, вже давно в Кашваці, але інший голос (і навіть не зовсім ірраціональний) заперечував, кажучи, що його сина й ту групу людей, з якими він ішов, могло щось затримати в дорозі. Чи вони могли злякатися. Такий варіант розвитку подій був можливим. Імовірним було й те, що в ТР-90 усього лише створюють резервацію для нормальних, тому що фонолюди вирішили ізолювати їх від решти світу. По тому йому згадалися слова Директора Ардая, які процитував Джордан: розум може бути розважливим, але душа прагне.

— Ідіть за мною, — сказав Ден. — Це недалеко. Він дістав ліхтарика і пішов узбіччям траси-11 на північ, освітлюючи дорогу.

— Вибачайте, але я не піду, — сказала Деніз. — Я вже бачила. Одного разу з мене досить.

— Гадаю, задум був такий, що вас це мусить потішити, — почав пояснювати Ден. — Авжеж, крім цього, треба було ще нагадати... як вашій маленькій групі, так і моїй... що влада тепер належить фонерам і їх потрібно слухатися. — Він зупинився. — Ми на місці. У тій снограмі Президент Гарварда подбав про те, щоб ми обов'язково побачили собаку і не пропустили потрібний будинок. — Промінь ліхтаря освітив поштову скриньку на узбіччі з зображеною на ній вівчаркою-колі. — Шкода, що Джорданові доведеться це побачити, але, мабуть, цього не уникнути, якщо хочеш знати, з ким маєш справу. — Він підніс ліхтарика вище. Рей увімкнув свій ліхтар, і разом вони освітили фасад одноповерхового дерев'яного будиночка, до якого тулився крихітний газон.

Між вікном вітальні й вхідними дверима висів розіп'ятий Канонір. Окрім поплямованих кров'ю трусів, на ньому не було нічого. З рук, ніг, передпліч і колін стирчали гвіздки, що за розміром нагадували рейкові костилі. Може, це і є костилі, подумав Клай. Під Каноніром, незграбно вивернувши ноги, сидів Гарольд. На його грудях розпливалася величезна пляма крові, як у Аліси, коли вони вперше її побачили, але текла вона не з носа. В одній руці досі виблискував гострий шматок скла, яким він, після того як розіп'яв свого приятеля, перерізав собі горло.

З шиї Каноніра на мотузці звисав шматок картону, на якому великими темними літерами було надряпано три слова: JUSTITIA EST COMMODATUM.

9

— Якщо ви раптом не знаєте латини... — почав Ден Гартвік.

— Щоб прочитати це, мені вистачить того, що я пам'ятаю зі старших класів, — сказав Том. — «Справедливість відновлено». Це за вбивство Аліси. За те що наважилися торкнутися однієї з недоторканних.

— Точно, — кивнув Ден, вимикаючи ліхтарика. Рей зробив те саме. — А ще це попередження для інших. Вони їх не вбивали, хоча могли б це зробити з легкістю.