Слава ЗСУ!

— Я це бачив, — сказав Джордан, і Аліса кивнула.

Том згадав, що йому перехопило дихання, а Клай це підтвердив. Вони обидва намагалися описати це відчуття чогось всевладного, що зароджувалося у повітрі.

Клай вважав, що так буває перед грозою. Том додав, що повітря було ніби перенасичене чимось і якесь аж занадто важке.

— А тоді він дозволив їй взяти пару довбаних коржиків, і все стало як раніше, — сказав Том. — Попіл перестав кружляти, ключі більше не дзеленчали, а з повітря зникла грозова напруга. — Він повернувся до Клая, щоб той його підтримав. Клай кивнув.

— Чому ви нам про це раніше не розповіли? — спитала Аліса

— Бо це б нічого не змінило, — відповів Клай. — Ми б все одно спалили це гніздо, хоч би й що там.

— Так, — підтвердив Том.

— Гадаєте, мобілоїди перетворюються на псіоніків? — несподівано запитав Джордан.

— Мені не відоме значення цього слова, Джордане, — зізнався Том.

— Ну, наприклад, це люди, які можуть переміщувати предмети думкою. Чи випадково, якщо емоції виходять з-під контролю. Тільки здібності псіоніків, такі як телекінез і левітація...

— Левітація? — мало не гаркнула Аліса.

Але Джордан не звернув на неї уваги.

—  ...це лише гілки. Стовбур псіонічного дерева — це телепатія, а саме її ви й боїтеся, чи не так? Телепатії.

Пальці Тома намацали те місце над верхньою губою, де раніше були вуса, і торкнулися почервонілої шкіри.

— Ну, така думка у мене була. — Він трохи помовчав, високо задерши голову. — Логічно. Проте я сумніваюся.

Джордан і це пропустив повз вуха.

— Припустімо, що вони справді псіоніки. І стають справжніми телепатами, а не просто зомбі зі стадним інстинктом, саме це я маю на увазі. І що з того? Ґейтенська зграя мертва, і здохли вони без руля щодо того, хто їх спалив, померли у своєму несправжньому сні. Тож якщо ви непокоїтеся через те, що вони могли телепатично передати факс із нашими іменами і описами своїм друзякам у найближчих до Нової Англії штатах, тоді розслабтеся.

— Джордане... — почав Директор і скривився, наче від болю. Він досі тримався за бік.

— Сер? З вами все добре?

— Так. Принеси мені, будь ласка, «Зантак»[31], він у ванній внизу. І пляшку мінеральної води. Будь другом.

Джордан поспіхом кинувся виконувати прохання Директора.

— Це часом не виразка? — спитав Том.

— Ні, — відповів Директор, — це стрес. Старий... не скажу, що друг... радше знайомий.

— У вас із серцем усе добре? — тихо спитала Аліса.

— Думаю, що так, — відповів Директор і трохи збентежено посміхнувся. — Якщо «Зантак» не допоможе, то доведеться над цим замислитися... але досі «Зантак» не підводив, а коли у продажу є великий вибір, погані ліки не купують. О, дякую тобі, Джордане.

— Нема за що, сер. — Хлопчик зі звичною посмішкою простягнув йому склянку і пігулку.

Проковтнувши ліки, Ардай сказав:

— Я думаю, тобі треба йти з ними.

— З усією повагою, сер, я стверджую, що у них немає вибору, ніякого.

Здивовано звівши брови, Директор поглянув на Тома з Клаєм. Том здійняв руки. Клай тільки знизав плечима. Він міг би просто зараз сказати їм, що відчуває, висловити усе те, що вони й так знали: ми припустилися помилки, а залишаючись тут, тільки погіршуємо ситуацію. Але він не бачив у цьому сенсу. На обличчі Джордана застиг вираз упертої переконаності, під яким ховався смертельний страх. Вони нізащо не змогли 6 переконати його. А крім того, зараз знову був день. А день — це їхній час.

Він скуйовдив хлопчику волосся.

— Як хочеш, Джордане. Піду трохи посплю.

Було видно, що Джордан відчув величезне полегшення.

— Класна ідея. Мабуть, і я піду подрімаю.

— А я вип'ю чашку всесвітньо відомого читем-лоджійського какао, а потім вже піду спати, — проголосив Том. — І поголюся, щоб позбутися жалюгідних залишків вусів. І якщо ви почуєте стогони і лемент, то знайте, що то я.

— А можна я подивлюся? — спитала Аліса. — Усе життя мріяла побачити, як стогне і лементує дорослий чоловік.

26

Клаю і Тому на двох дісталася маленька спальня на третьому поверсі. Другу й останню з вільних спалень зайняла Аліса. Коли Клай роззувався, у двері для проформи постукали і в кімнату, не чекаючи дозволу, зайшов Директор. На вилицях його мертвотно блідого обличчя проступили дві яскраво-червоні плями.

— З вами все гаразд? — підводячись із ліжка, запитав Клай. — Таки у вас хворе серце, правда?

— Добре, що ви самі запитали про це, — відповів Директор. — Я не був упевнений, чи вдалося мені заронити зерно, але тепер бачу, що начебто все вийшло. — Він озирнувся через плече у коридор, а потім причинив двері кінчиком своєї палиці. — Слухайте уважно, пане Ріддел... Клаю... і без нагальної потреби не ставте питань. Сьогодні вдень мене знайдуть мертвим у ліжку, і ви скажете, що в мене все-таки було хворе серце, а те, що ми зробили минулої ночі, просто прискорило процес. Розумієте?

---

  [31] «Зантак» — препарат проти виразки шлунка.