Слава ЗСУ!

— Зоряно! Де ти шастаєш цілий день? Я що, наймичка, всю роботу сама робити? І з ким це ти прийшла? Людоньки! Вона вже хлопців додому водить! А не зарано?

Зоряна розгублено глянула на Максима. Вона любила свою маму, але в такі моменти дівчинці було за неї соромно. Проте хлопчик лише ввічливо посміхнувся:

— Доброго вечора! Мене звуть Максим і я друг вашої доньки. Вибачте, будь ласка, це я затримав Зоряну. Візьміть ось це, — різко змінив він тему розмови і простяг жінці заморожене заклинання.

Зорянина мама розгублено замовкла і взяла згорточок. Усередині лежав якийсь безформний червоний предмет, найбільше схожий на шматок пластиліну. Від предмета миттю піднялися випари, жінка вдихнула їх і розгублено закліпала. Так тривало кілька секунд.

— Донечко, ну що ж ти не сказала, що прийдеш з другом? У мене навіть нічим його погодувати. Я зараз хоч якийсь салатик зготую…

Максим слабо запротестував, але із Зоряниною мамою було марно сперечатися.

— Взагалі-то, так не мало бути. — прошепотів хлопчик. — Мабуть заклинання дало збій.

— Це не заклинання, — хихикнула Зоряна — Це моя мама. Проти неї всі заклинання безсилі.

Дівчинка врятувала друга від маминої гостинності аж за годину, коли Максим вже виглядав нещасним наче мокре кошеня. Проте втікаючи він не забув спитати.

— То ми завтра знову зустрічаємось?

— Якщо мене мама відпустить…

— Відпустить, — махнув рукою Максим — заклинання діятиме ще два дні.

— Клас! Даси мені ще кілька штук?

— Постараюсь. — пообіцяв хлопчик і друзі попрощалися.