Слава ЗСУ!

— Це ніяке не заклинання. Ти ж бачила, я смикнув важіль. У Світозарі далеко не всі чарівники. Він занадто великий.

— Ну не такий він вже й великий… — пробурчала дівчинка.

— Світозар дуже великий як на летюче місто… — по складах повторив Максим. — Коли його будували п’ятсот років тому, сил самих чарівників не вистачало, тож у цьому їм допомагали звичайні люди. Вони ж і поселилися тут опісля.

— А навіщо ж будували таке велике місто?

— На зло полякам. — хихикнув Максим. — Перші летючі міста з’явилися в Польщі. Хоча містами їх можна назвати умовно. То були кілька будинків та вежа керівника. Наші чарівники не могли змиритися з тим, що таке відкриття належить полякам, тоді ж українці з поляками гризлися добряче.

Вирішили наші чарівники збудувати таке місто, яке б ніхто не зміг перевершити. От так і виник Світозар. А за кілька місяців почався той мор…

— Який мор? — зіщулилася Зоряна.

— За легендою, коли з’явився Світозар, його жителі загордилися і вирішили порвати зв’язки із землею. Вони перестали спускатися на землю, ну, крім купців та ще декого, перестали вирощувати рослини, навіть квіти у горщиках, і за це поплатилися.

За кілька місяців у місті почався страшний мор: люди довго страждали від болю, а через деякий час просто засинали і більше не прокидалися. Померли сотні людей, а потім все скінчилося так раптово, як і почалось.

— Що, просто скінчилось і все? — недовірливо перепитала його подружка.

— Ну, не зовсім. Старійшини міста помітили, що люди, котрі у справах час від часу бувають на землі, не хворіють. Багатьом це здалося підозрілим і вони знайшли людину, котра погодилась найнятися до одного купця і повідомляти раді старійшин усі підозрілі речі. То був хлопець на ім’я Володислав. Його й досі вважають заступником нашого міста.

Той хлопець не розкрив жодної страшної таємниці, він просто відчув, ступаючи на землю після довгого польоту у небесному місті, як повертаються до нього сили та зникає біль. І люди зрозуміли, що навіть створивши летюче місто, вони не зможуть жити відірвавшись від землі. Тоді й збудували Веселкові сходи, а жителі Світозару стали регулярно спускатись на землю, проводячи там хоча б три дні на місяць.

— Зрозуміло, — кивнула Зоряна. — А як ці сходи створили?

Максим засміявся:

— У тебе колись закінчаться питання?

— Цікаво, як би ти поводився на моєму місці? — пирхнула дівчинка і відвернулася. Вона ненавиділа, коли хтось розмовляв із нею таким поблажливим тоном.

— Напевно так само, — примирливо відповів Максим — А сходи робить чарівний кристал, який пропускає через себе сонячне проміння і заломлюючи його створює Веселкові сходи. Приходь завтра, я покажу тобі цей кристал.

Дівчинка замислилась. Повертатися до Світозару, як і до розмови з Ліною їй не хотілось.

— Це не означає, що ти мусиш до завтра щось вирішити. Просто я хотів би, щоб ми, незалежно від твого рішення, залишилися друзями. То ти прийдеш?

— Прийду.

Максим аж засяяв від радощів:

— Ну то ходімо, розберемося з твоєю мамою.

Мама підтвердила найгірші Зорянині сподівання. Вона зустріла друзів на порозі і почала свій «концерт»: