Слава ЗСУ!

— Треба послати вампум за вампум, — сказав він, — викликом відповісти на виклик. Слухай, що Великий Змій делаварів хоче сказати самозваним вовкам з Великих Озер, які нині виють у наших лісах. Вони не вовки, вони собаки, котрі прийшли сюди, аби делаварські руки поодрубували їм вуха та хвости. Вони годні викрадати молодих жінок, але нездатні вберегти їх. Чингачгук забирає своє там, де його знаходить. Він не питає для цього дозволу в канадських дворняжок. Якщо в його серці є ніжні почуття, то це не обходить гуронів. Ці почуття він виливає дівчині, якій їх любо знати. Він не галасує про них на весь ліс, аби його почули ті, кому зрозумілі тільки зойки страху. До того, що робиться в його вігвамі, немає діла навіть вождям рідного племені, а гуронським негідникам і поготів…

— Узви їх бродягами, Змію! — перебив його Звіробій, не в змозі стримати свого захоплення. — Так, узви їх неприторенними бродягами! Це слово легко витлумачити, й до того ж воно буде найненависніше їхнім вушам. Не бійся за мене, я перекажу твою відповідь слово за словом, думку за думкою, образу за образою; на краще вони не заслуговують. Тільки узви їх бродягами кілька разів: це примусить усі їхні соки піднятися од найглибшого коріння до найвищих гілок.

— А гуронським бродягам і поготів, — вів далі Чингачгук, радо послухавшись свого друга. — Перекажи гуронським собакам — хай виють голосніше, коли хочуть, щоб делавар знайшов їх у лісі, де вони ховаються, немов лисиці, а не полюють, як належить воїнам. Коли вони стерегли в своєму таборі делаварську дівчину, була причина їх полювати. Та тепер я про них забуду, якщо вони самі не здійматимуть галасу. Чингачгукові не треба клопотатися й ходити в свої села по нових воїнів. Він сам здатен іти по їхньому сліду. Якщо вони не заховають цього сліду під землю, він піде за ними аж до Канади. Він забере з собою Уа-та-Уа, щоб вона пекла йому дичину. Вони вдвох, без допомоги інших делаварів, проженуть усіх гуронів назад у їхню країну.

— Оце депеша то депеша, як кажуть офіцери! — вигукнув Звіробій. — Вона розігріє гуронську кров, а надто тією частиною, де Змій каже, що Уа-та-Уа також ітиме по сліду, аж поки гурони заберуться геть з цих: країв. Та, на жаль, за гучними словами не завжди йдуть гучні діла. Дай боже, щоб ми хоч наполовину були такі хороші, як обіцяємо… А тепер, Джудіт, ваша черга говорити, бо негідники чекають відповіді од вас усіх, окрім, хіба що, бідолашної Гетті.

— А чому не вислухати й Гетті, Звіробою? Вона часто говорить вельми доречно. Індіяни можуть прислухатись до її слів, бо вони шанують таких людей.

— Ваша правда, Джудіт, і ви це добре завважили. Червоношкірі шанують усіх нещасних, а надто таких, як Гетті. Отже, Гетті, коли ви маєте щось сказати, я однесу вашу думку гуронам, і вони почують її точно, немовби з уст шкільного вчителя або місіонера.

Якусь мить дівчина вагалась, а далі відповіла своїм ніжним і лагідним голосом так само серйозно, як усі, хто говорив до неї.

— Гурони не розуміють різниці між білими людьми й собою, — сказала вона, — бо вони б не просили мене та Джудіт прийти й оселитися в їхніх вігвамах. Одну землю бог дав червоним людям, а іншу — нам. Така його воля, щоб кожен жив окремо. Мама завжди казала, що ми неодмінно повинні жити з християнами, коли є така змога, тому нам не можна переселятися до індіянів. Це наше озеро, й ми не покинемо його. Тут поховані наші тато й мама, а навіть найгірший індіянин воліє до смерті залишатися біля могил своїх батьків. Я піду до них іще раз, коли їм так хочеться, і почитаю біблію, але не покину татової та маминої могил.

— Годі, Гетті, годі, цього цілком досить, — урвав її мисливець. — Я перекажу їм точно ваші думки та ваші наміри, і, певен, гурони будуть вдоволені. А тепер, Джудіт, ваша черга, й на тому я виконаю своє доручення.

Очевидно, Джудіт дуже не хотілося відповідати, й це здивувало посланця. Знаючи її вдачу, мисливець аж ніяк не гадав, що дівчина покаже більшу слабодухість, ніж Уа-та-Уа чи Гетті. А проте в її поведінці відчувалася невпевненість, яка трохи збентежила Звіробоя. Навіть тепер, коли їй так недвозначно запропонували висловитись, вона довгенько вагалася й не розтуляла вуст, аж поки глибоке мовчання інших не підказало, з яким неспокоєм вони чекають її слова. Нарешті вона заговорила, хоча все-таки з сумнівом і вкрай неохоче.

— Скажіть мені спершу… скажіть нам спершу, Звіробою, — почала вона затинаючись, — як вплинуть наші відповіді на вашу долю? Якщо ви маєте стати жертвою нашої сміливості, тоді всім нам слід було б говорити стриманіше. Як ви гадаєте, чим це загрожує вам самому?