Слава ЗСУ!

Відповіді Гові були грубі й безграмотні, хоч у них відчувалось неабияке бажання домогтися надзвичайно принадної жінки. Її минулі гріхи він клявся забути, тільки б заволодіти тою, котра в усьому стояла незрівнянно вище за нього, та, певно, ще й мала гроші.

Останні листи були вельми куці. Власне, то були коротенькі ділові повідомлення; бідолашна жінка благала відсутнього чоловіка чимшвидше облишити якесь товариство, бо воно, слід гадати, було таке ж згубне для нього, як нестерпне для неї. Але одна фраза, від якої не втрималась мати, пояснила Джудіт причину, що штовхнула її, тобто матір, на заміжжя з Гові чи Гаттером; ця причина— злопам'ятність, яка часто змушує покривджених людей завдавати ще більшої шкоди собі ради помсти тим, хто їх покривдив. Джудіт мала багато спільного з матір'ю і тому добре збагнула це почуття.

На тому кінчалася, так би мовити, історична частина знайдених документів. Однак серед розрізнених паперів збереглася стара газета з оголошенням, що обіцяло винагороду тому, хто допоможе спіймати кількох піратів, серед яких згадувалося ім'я Томаса Гові. Дівчина звернула увагу на це оголошення й на це ім'я, бо те й друге було окреслене чорнилом. В інших паперах не знайшлося нічого, що допомогло б встановити прізвище чи колишнє місце проживання дружини Гаттера. Всі дати, підписи й адреси повирізувано з листів, а там, де в тексті траплялося хоч слово, яке могло б навести на правильний слід, його ретельно закреслено. Таким чином дівчина втратила останню надію дізнатися, хто були її батьки, й упевнилась, що надалі їй доведеться покладатися тільки на саму себе. Згадки про материну поведінку, розмови й страждання заповнювали численні прогалини в давно минулих фактах, які поставали тепер перед нею цілком яскраво, відбиваючи всяку охоту дошукуватися нових подробиць. Випроставшись на табуретці, Джудіт попрохала свого товариша закінчити огляд речей, які залишилися в скрині,— ачей там знайдеться щось важливе.

— Будь ласка, Джудіт, залюбки зроблю це для вас, — відповів терпеливий Звіробій, — та коли ми натрапимо ще на якісь листи й вам захочеться їх прочитати, то ми досидимось до сходу сонця, поки ви дочитаєте все до кінця. Уже добрячих дві години ви розглядаєте ці клаптики паперу.

— Вони розповіли мені про моїх батьків, Звіробою, і це визначило план мого майбутнього життя. Гадаю, можна пробачити дівчині, коли вона читає про свого батька й матір, до того ж уперше в житті. Вельми жалкую, що примусила вас чекати.

— Байдуже, дівчино, байдуже! Щодо мене, то не має великого значення, сплю я чи ні. Та хоч ви й гарні на вроду, Джудіт, не вельми приємно сидіти так довго й дивитися, як ви проливаєте сльози. Я знаю, сльози не вбивають, і багатьом людям, а надто жінкам, іноді буває корисно поплакати. Але все-таки, Джудіт, я волів би бачити, як ви усміхаєтесь.

Винагородою за ці ґречні слова була ласкава, хоча й журна усмішка, після чого дівчина попросила Звіробоя далі оглядати скриню. Поки він це робив, Джудіт трохи заспокоїлася й дала певний лад своїм думкам. Вона не заглядала більше в скриню, полишивши її цілком на юнака, і тільки зрідка кидала байдужий погляд на ту чи іншу річ. А втім, Звіробій не знайшов більше нічого, що їх би зацікавило чи мало б велику цінність. Дві шаблі, які тоді носили дворяни, кілька пряжок, срібних чи, може, просто добре посріблених, та кілька вишуканих, предметів жіночого туалету — оце були, власне, й усі варті чогось знахідки. Однак Звіробоєві й Джудіт спало на думку, що, може, дещо з цього майна пригодиться для переговорів з ірокезами, хоч молодий мисливець передбачав тут труднощі, яких не помічала дівчина. Саме про це в них і зайшла розмова.

— А тепер, Звіробою, — сказала Джудіт, — ми можемо поговорити про те, як вас визволити з рук гуронів. Я й Гетті радо віддамо будь-яку частку з того, що ми знайшли в скрині, чи навіть геть усе, тільки б викупити вас на волю.

— Ну що ж, це чудово, це дуже щедро й великодушно. Так завжди чинять жінки. Коли вони з кимось подружать, то нічого не роблять наполовину, а ладні віддати все своє добро, наче воно анічогісінько для них не варте. Проте хоч я і вдячний вам обом так, ніби ми вже домовились і Розчахнутий Дуб чи інший бродяга стоїть тут, аби скріпити угоду, є дві важливі причини, через які такої угоди ніколи не існуватиме, й тому краще сказати все одразу по щирості, щоб не викликати марних сподівань у вас та невиправданих надій у мене.

. — Але які ж то можуть бути причини, коли я й Гетті згодні віддати оці дрібниці ради вашого порятунку, а дикуни згодні їх узяти?

— Ото ж бо й воно Джудіт: хоч вам і спала добра думка, та тут вона зовсім недоречна. Це однаково, як коли б собака побіг не по слідах, а геть в інший бік. Цілком імовірно, що мінги згодяться взяти від вас ці речі й усякі інші, які ви їм запропонуєте. Та чи ж захочуть вони за них платити? В цьому суть! Скажіть, Джудіт: якби хтось звелів переказати вам, що ось, мовляв, за таку й таку ціну він згоден віддати вам з Гетті оцю скриню з усім, що в ній є, чи ви б вагалися, пристаючи на цю угоду, або марнували на неї слова?