Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Але ж скриня, з усім, що в ній є, уже належить нам. Чого ми маємо купувати те, що й так є нашою власністю?!

— Оце ж достеменно так міркують і мінги. Вони кажуть, що скриня вже належить їм, і не збираються нікому дякувати за ключ.

— Я розумію вас, Звіробою. Але все ж таки на озері поки що хазяйнуємо ми, і ми протримаємося на ньому, доки Непосида приведе сюди солдатів, які проженуть ворога. Це в нашій силі, коли ви тільки залишитеся з нами й не повернетеся знову в полон, як, здається, надумали вчинити.

— Було б не дивно, якби так міркував Гаррі Непосида, бо нічого кращого він не знає і тому навряд чи здатен почувати й чинити інакше. Але, Джудіт, скажіть мені щиро й по совісті: чи могли б ви поважати мене так, як, сподіваюсь, поважаєте зараз, коли б я зламав своє слово й не повернувся до індіянського табору?

— Поважати вас більше, ніж зараз, Звіробою, мені було б нелегко, а що моя повага не зменшилася б, цього я певна. За всі скарби світу я не згоджуся штовхнути вас на вчинок, який змінив би мою нинішню думку про вас.

— Тоді не підмовляйте мене порушити свою обіцянку, дівчино. Відпустка — свята річ для воїнів і для таких лісових мешканців, як ми. Старий Таменунд і Ункас, Зміїв батько, й усі (мої індіянські друзі зазнали б гіркого розчарування, коли б я зганьбив себе, вперше ступивши на стежку війни. Ви повинні зрозуміти, Джудіт, що не можна йти супроти власних обов'язків, не кажучи вже про сумління. А сумління — мій король, і я ніколи не перечу його наказам.

— Гадаю, ваша правда, Звіробою, — сумно відповіла дівчина після тривалого роздуму. — Така людина, як ви, не може чинити, як учинили б на її місці себелюбці й нечесні люди. Вам справді треба повернутися назад. Не будемо більше про це говорити. Навіть коли б я умовила вас зробити щось, у чому б ви потім каялись, я сама шкодувала б не менше за вас. Ви не матимете підстав дорікнути, що Джудіт… От не знаю, яким прізвищем тепер мені називатись!

— Чому ж бо, дівчино, чому? Діти носять прізвище своїх батьків, воно дістається їм цілком природно, немов подарунок. І ради чого вам з Гетті порушувати те, що заведено здавна? Прізвище старого було Гаттер, Гаттерами мають залишатися й обидві його дочки, принаймні доти, поки ви не візьмете законний і чесний шлюб.

— Я Джудіт, і тільки Джудіт, — рішуче заперечила дівчина, — і зватимусь так, аж поки закон дасть мені право на нове прізвище. Ніколи не носитиму прізвища Томаса Гаттера, й Гетті також, принаймні з моєї згоди. Тепер я знаю, що насправді він був не Гаттер, та коли б він навіть тисячу разів мав право носити це прізвище, я такого права не маю. Слава богу, він не був мені батьком, хоч, може, мені й нема чого пишатися моїм справжнім батьком.

— Диво та й годі,— промовив Звіробій, уважно поглядаючи на схвильовану дівчину. Йому вельми кортіло знати, що вона має на увазі, але він не бажав втручатися в справи, котрі, власне, його не обходили. — Так, це дуже дивно і неймовірно. Томас Гаттер не був Томас Гаттер, його дочки не були йому дочки! Хто ж такий Томас Гаттер і хто такі його дочки?

— Хіба ви ніколи не чули балачок про колишнє життя цього чоловіка? — спитала Джудіт. — Хоч я і вважалася його дочкою, але ці чутки доходили навіть до мене.

— Не заперечую, Джудіт, ні, цього я не заперечую. Я вже казав вам, — про нього плескали казна-що, та я не дуже вірю пліткам. Хоч я й молодий, але доволі прожив на світі й знаю, що слава людині створюється по-різному. В одних випадках добре ім'я людини залежить від її власних учинків, а в інших — од чужих язиків. Тому я волію дивитися на все своїми очима й не дозволяю першому стрічному базікалу виконувати роль судді. Коли ми мандрували сюди з Гаррі Непосидою, він розповідав мені про все ваше сімейство і натякав між іншим, що Томас Гаттер замолоду гуляв по солоній водиці. Певне, він хотів сказати цим, що старий користувався чужим добром.

— Він сказав, що старий був піратом, — так воно і є, не треба критися перед друзями. Прочитайте оце, Звіробою, і ви побачите, що Непосида ніскілечки не помилився. Томас Гові став згодом Томас Гаттер, про це свідчать листи.

Джудіт простягла молодому мисливцеві газету й показала оголошення колоніального губернатора; при цьому щоки дівчині палали, а очі блищали від хвилювання.

— Боронь вас боже, Джудіт! — сміючись вигукнув юнак. — Так само ви могли б попросити мене надрукувати оце чи хоча б переписати. Адже всю свою освіту я здобув у лісах. Єдина книга, котру я читав, це та, що її написано на величних деревах, широких озерах, бистрих річках, синьому небі, на вітрах, буревіях, сонячному світлі й інших чудесах природи. Цю книгу я вмію читати і гадаю, що в ній — невичерпна мудрість та знання.

Попередня
-= 157 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар