Слава ЗСУ!

— Благаю вас, пробачте мені, Звіробою, — щирим голосом мовила Джудіт, злякавшись, що, може, своїми необережними словами уразила юнакову гідність. — Я зовсім забула про ваше життя й навіть на думці не мала ображати вас.

— Ображати? Та хіба ж можна образити мене, попросивши щось прочитати, коли я не вмію читати? Я мисливець, а тепер, одважуся сказати, починаю трохи бути воїном, але я не місіонер, отже, й книжки та папери писалися не для мене. Ні-ні, Джудіт, — щиросердо засміявся юнак, — вони не годяться мені навіть на клейтухи, бо й ваш чудовий «оленебій» теж вимагає клейтухів з шматочків звіриної шкури. Дехто запевняє, ніби все, писане в книжках, — свята правда. Коли це так, тоді визнаю: невчена людина дещо втрачає. І все ж таки книжні слова не можуть бути правдивіші за ті, що їх сама природа викарбувала на небі, на лісах, на ріках та джерелах.

— Згодна, а проте Гаттер, чи Гові, таки був пірат. А що він мені не батько, то я й не бажаю мати його за батька. Віднині його прізвище вже не моє.

— Коли вам не до смаку прізвище цієї людини, то є ще прізвище вашої матері, Джудіт. Ви з цілковитим правом можете носити його.

— Я не знаю материного прізвища. Я переглянула всі папери, Звіробою, сподіваючись знайти в них бодай натяк на те, хто була моя мати, але минуле не лишило в них сліду, як не лишає його в повітрі птах.

— Це якось дивно й нерозумно. Батьки повинні дати своїм дітям прізвище, навіть коли вони не можуть дати нічого іншого. Сам я походжу з простої сім'ї, яка жила за звичаями свого народу. Але ми не такі бідні, щоб не мати власного прізвища. Нас звуть Бампо, і я чув… (тут проблиск людського марнолюбства зарум'янив юнакові щоки) я чув, що колись Бампо посідали серед людей багато вище становите, ніж тепер.

— Ви ніколи не заслуговували на це більше, ніж тепер, Звіробою, і прізвище ваше гарне. Ми з Гетті тисячу разів воліли б називатися Гетті Бампо чи Джудіт Бампо, а не Гетті й Джудіт Гаттер.

— Але ж це неможливо, — добродушно заперечив мисливець, — хіба що котрась із вас погодиться вийти за мене заміж.

Джудіт не змогла стримати усмішки, завваживши, як просто й невимушено мова зайшла про те, до чого вона й хилила. Нагода була надто слушна, щоб не скористатися з неї, хоч дівчина заговорила про це ніби мимохідь, з суто жіночим лукавством, цього разу, очевидно, простимим.

— Не думаю, що Гетті взагалі хоч колись вийде заміж, Звіробою, — сказала Джудіт. — Отже, якщо ваше ім'я судилося носити котрійсь із нас, то, певно, це буду я.

— Серед Бампо вже бували вродливі жінки, Джудіт, і коли б ви — хоч це неймовірно — обрали собі прізвище Бампо, то саме з цього люди, які знають нашу сім'ю, анітрохи не здивувалися б.

— Не можна легковажити такими речами, Звіробою. Ми вже дорослі й повинні говорити про це серйозно й щиро. Забуваючи той сором, що змушує дівчину мовчати, поки розмову перший не заведе мужчина, я говоритиму цілком одверто, знаючи вашу порядність і благородство. Як ви гадаєте, Звіробою, чи могли б ви бути щасливим, побравшися з такою жінкою, як я?

— З такою жінкою, як ви, Джудіт? Але навіщо про це балакати? Такій жінці, як ви, тобто доволі вродливій, щоб вийти заміж за капітана, і, на мій погляд, вельми освіченій, навіть на думку не спаде стати моєю дружиною. Мабуть, дівчатам, котрі знають, що вони розумні й вродливі, втішно іноді позбиткуватися з хлопця, якого обійшла доля, мов бідного делаварського мисливця.

Юнак говорив добродушно, але сум і гіркота бриніли в його голосі. Джудіт одразу помітила це.

— Ви несправедливі до мене, коли таке подумали, — палко заперечила вона. — Ще зроду я не говорила так щиросердно і не жалкую, хоч би чим закінчилася наша сьогоднішня розмова. Я мала багато залицяльників, Звіробою, — далебі, майже кожен нежонатий трапер чи мисливець, які побували у нас на озері за останні чотири роки, пропонував узяти мене з собою. Жодного з них я не могла, не бажала слухати. І, можливо, це на моє щастя. А поміж них були показні хлопці, от хоча б ваш знайомий, Гаррі Марч.

— Авжеж, Гаррі милує око, хоч, на мій погляд, із вдачею у нього гірше. Спершу мені здавалося, ніби ви хочете з ним побратися, Джудіт. Та коли він ішов звідси, я переконався, що немає на світі такої просторої хижі, яка б умістила вас обох.

— Нарешті ви міркуєте про мене справедливо, Звіробою! За Непосиду я нізащо не могла б вийти заміж, навіть коли б він був у десять разів вродливіший і в сто разів мужніший, ніж тепер.

— Але чому, Джудіт, чому? По щирості, мені цікаво знати, чим такий парубок, як Непосида, не зміг догодити такій дівчині, як ви.