Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Я поділю вашу долю, — відповіла дівчина, спонукувана великодушним пориванням. — Вони не займуть вас, поки я стоятиму поруч і зможу стати їм на заваді… До того ж…

— Що, Джудіт? Невже ви зможете завадити їхній жорстокості чи розладнати їхні пекельні задуми?

— Може й ні, Звіробою, — твердо відповіла дівчина, — однак я ладна страждати з моїми друзями і, коли доведеться, вмерти з ними.

— Ох, Джудіт, страждати ви, може, й страждатимете, але не помнете, доки настане від долі визначена остання ваша година. Навряд чи жінку, та ще й таку гарну, спіткає щось страшніше, аніж доля дружини якогось вождя, якщо ви з вашою вдачею погодитеся вийти за індіянина. Краще б ви залишилися в ковчезі чи в замкові. Та зробленого назад не повернеш. Що ви хотіли сказати отим «до того ж»?

— Говорити про це небезпечно, Звіробою, — поспіхом мовила дівчина, проходячи повз нього з удавано байдужливим виглядом. — Півгодини для нас можуть усе вирішити. Ваші друзі не сидять склавши руки.

Мисливець відповів їй вдячним поглядом. За мить він повернувся до ворогів, наче готуючись зустріти нові тортури. Тим часом вожді порадились між собою і дійшли рішення. Хитрощі Джудіт не тільки не досягли своєї мети, а й викликали прямо протилежні наслідки: вони дуже послабили милосердні наміри Розчахнутого Дуба. Природна річ: індіянин обурився, виявивши, що його замалим не обдурила недосвідчена дівчина. На той час уже всі знали, хто вона та, ка; слава красуні допомогла її викрити. А до її незвичайного вбрання індіяни враз утратили цікавість, захопившися загадковими звірами з двома хвостами.

Отож коли Розчахнутий Дуб знову став перед полоненим, на лиці йому був зовсім інший вираз. Він облишив думку його врятувати і не був схильний відволікати найстрашнішу частину тортур. Ця зміїна у почуттях вождя передалася молодим воїнам, і вони жваво заходилися готувати все потрібне для довгожданого видовища: швидко понаносили до молодого дерева сухого труску, назбирали трісок, аби встромити їх у тіло жертви, а потім запалити, і вже наготували пута, щоб знову прив'язати його до дерева. Все те вони робили в глибокій мовчанці. Джудіт стежила за кожним їхнім рухом, затамувавши подих, а Звіробій стояв незворушний, наче сосна на горбі. Проте, коли вони підступили, щоб його зв'язати, юнак подивився на Джудіт, наче питаючи поради — чи йому опиратися, чи підкоритися. Виразним знаком вона порадила йому останнє; за хвилину його знову припнули до дерева, і він став безпомічною жертвою для будь-якої образи чи зловмисної дії. Все те робилося поспіхом, без жодного слова. По тому воїни запалили вогнище й нетерпляче стали чекати кінця.

Гурони не збиралися підсмажувати на смерть свою жертву. Вони хотіли до краю випробувати юнакову витривалість. Звичайно, їм потрібний був його скальп, який вони бажали віднести в своє селище, але спершу їм кортіло зламати його мужність, примусити, аби він виказав усі ознаки страждань. З цією метою вони розклали багаття на деякій відстані, щоб полум'я припекло Звіробоя добряче, але не загрожувало його життю. Як то часто буває в таких випадках, ця відстань була визначена неправильно, і полум'я підвело свої роздвоєні омахи так близько до обличчя жертви, що за мить могло б завдати їй фатальної шкоди, аби не втрутилася Гетті. Схопивши палицю, вона пробилася крізь натовп і розкидала багаття на всі боки. Кілька рук підвелося, щоб збити з ніг непрошеного захисника, але вожді втрутилися, нагадавши своїм розлютованим підлеглим, що дівчина не сповна розуму. Сама Гетті не розуміла, яка їй загрожує небезпека; вчинивши те сміливе діло, вона стала і насуплено оглянула натовп дикунів, наче докоряючи їм за їхню жорстокість.

— Боже благослови тебе, люба сестро, за цей хоробрий вчинок, — прошепотіла Джудіт, така знесилена від нервової напруги, що неспроможна була до будь-якої дії.— Саме небо спонукнуло тебе на цю добру справу.

— То був добрий намір, Джудіт, — озвався полонений, — намір чудовий і своєчасний, хоч зрештою він може виявитися несвоєчасним. Що має статися, нехай станеться якомога швидше. Аби я вдихнув на повний рот цього полум'я, ніяка людська сила не змогла б урятувати мені життя. А ви бачите: цього разу вони так прив'язали моє чоло, що я не можу поворухнути головою. Намір добрий, але, мабуть, краще було б, аби вогонь зробив своє милосердне діло.

— Жорстокі, безсердечні гурони! — вигукнула обурено Гетті.— Ви ладні спалити людину, наче поліно. Невже ви не читаєте біблії?

Розчахнутий Дуб дав знак позбирати розкидані головешки. Індіяни принесли ще дров; і навіть жінки з дітьми жваво заходилися збирати сухі галузки. Полум'я вже знову спалахнуло, коли це якась індіянка пробилася в коло, підскочила до вогнища й відкинула ногою палаючі гілки. Знову розчаровані в своїх сподіваннях, ірокези зарепетували щосили; та коли винна повернулася, всі впізнали Уа-та-Уа й вигукнули з великого дива і втіхи. На хвилину індіяни забули про свою жорстоку справу. І молоді, й старі скупчилися круг дівчини, аби швидше довідатися про причину її нежданого й негаданого повернення. Саме цієї критичної миті Уа-та-Уа сказала щось Джудіт упівголоса, непомітно передала їй якусь річ і зразу ж повернулась, відповідаючи на привітання гуронських дівчат, котрі дуже її любили. Джудіт отямилася і негайно заходилася діяти. Маленький нагострений ніж, що його їй дала Уа-та-Уа, вона доручила Гетті, бо ж та могла безпечно, не викликаючи підозри, передати його Звіробоєві. Проте через недоумкуватість дівчини задум той розладнався. Замість розрізати пута на руках полоненого, а потім сховати ножа в його одежі, щоб він міг його використати слушної миті, простодушна Гетті стала сама різати мотузки, які припинали юнакові голову, аби він не дихнув полум'ям. Звичайно, гурони побачили, що дівчина робить, і схопили її за руки; вона встигла звільнити лише голову й плечі полоненого. Те відкриття зразу викликало недовіру до Уа-та-Уа. На подив Джудіт, смілива індіянка не приховувала своєї участі в цій справі.

Попередня
-= 193 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар