Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

І ось настав час вирушати до місця побачення з могіканином, або делаваром, як здебільша називали Чингачгука. Звіробій загодя продумав план дій і докладно розтлумачив його сестрам, отож тепер усі троє дружно і з толком приступили до діла. Гетті перейшла в «ковчег», зв'язала докупи два човники і, сівши в один з них, повеслувала до якоїсь подоби воріт у палісаді, що оточував будівлю. Загнавши обидва човники під будинок, вона припнула їх там до ланцюгів, пропущених поміж колод у підлозі. Палісад складався із стовбурів дерев, міцно вбитих у мул, і слугував подвійній меті: він одгороджував невеличкий водяний простір, де можна було ховати човники, і водночас не дозволяв ворогові надто близько підплисти до оселі. Таким чином човники, заведені в док, були надійно захищені від сторонніх очей, а коли б їх навіть помітили, то все одно при замкнених воротях суденця не легко було б витягти назовні. Однак перш ніж зачинити ворота, Джудіт на третьому човнику теж заплила в палісад, тим часом як Звіробій замикав усі вікна та двері в будинку. Тут геть усе було громіздке та міцне, і за засуви правили стовбурці молодих дерев. Отож, коли Звіробій закінчив свою роботу, нападникам треба було б години зо дві на те, щоб вдертися в будинок, навіть якби вони орудували не тільки своїми бойовими топірцями і не зустріли ніякого опору. Така турбота про безпеку виникла в Гаттера після того, коли в час мандрів на «ковчезі» його кілька разів обікрали білі бродяги, яких чимало вештається на кордоні.

Як тільки все житло було наглухо зачинене зсередини, Звіробій підійшов до люка і спустився в човник Джудіт. Тут він накинув на підйомні двері масивну штабу і повісив здоровезного замка. Гетті також пересіла до них, і човник одразу виплив за палісад. Після цього замкнули ворота, а ключі віднесли в «ковчег». Таким чином усі троє залишилися цілком відрізані від житла, в яке можна було ввійти, лише висадивши двері або тією ж дорогою, що нею молодий мисливець вибрався надвір.

Звіробій, ясна річ, захопив з собою прозорну трубу і тепер пильно оглядав береги озера, наскільки їх було видно з його позиції. Проте він не побачив жодної живої істоти, лише кілька пташок пурхали у затінку дерев, ніби рятуючись від гарячої післяполуденної задухи. Особливо старанно юнак обдивився найближчі до «замку» відмілини та коси, аби впевнитися, що ворог ніде не лаштує плоту. Але скрізь панувала відлюдна тиша.

Тут варто сказати кілька слів про те, що найдужче ускладнювало становище наших героїв. В той час як вони самі були перед очима гострооких мінгів, будь-яке пересування їхніх ворогів ховав густий ліс. Уява мимоволі перебільшувала кількість розмальованих воїнів, що зачаїлися в гущавині, тоді як пер-ший-ліпший індіянин з берега міг ясно бачити, який нечисленний та слабосилий гарнізон «замку».

— Ніде ніщо не ворухнулось! — вигукнув Звіробій, опустивши нарешті трубу і збираючись перейти у «ковчег». — Якщо волоцюги замишляють лихе, вони надто хитрі й нічим не викажуть себе. Цілком можливо, що вони вже майструють у лісі пліт, але ще не встигли перетягти його до озера. Вони не можуть здогадатися, що ми хочемо на деякий час покинути замок, а якби й здогадалися, то звідки їм знати, куди ми попливемо.

— Ваша правда, Звіробою, — підхопила Джудіт, — і тепер, коли все готово, нам треба негайно рушати, не боячись погоні, бо ми запізнимось.

— Ні-ні, це діло вимагає обережності. Хоч дикуни нічого й не знають про Чингачгука та скелю, але вони мають очі й ноги. Вони побачать, куди ми пливемо і, ясна річ, поженуться за нами. А втім, я постараюсь обдурити їх, ганяючи баржу то туди, то сюди, поки вони упріють і попадають з ніг, гасаючи берегом.

Звіробій зробив усе можливе, щоб виконати свою обіцянку. Не минуло й п'яти хвилин, коли наші герої вже сіли в «ковчег» і відчалили від «замку». З півночі повівав легкий вітерець. Сміливо напнувши вітрило, юнак спрямував ніс незграбної баржі так, що, враховуючи силу течії, вони мали наблизитися до східного берега милі за дві нижче «замку».

«Ковчег» не належав до швидкохідних суден, але на чистій воді та при певних зусиллях з нього можна було вижати три-чотири милі на годину. А між «замком» та скелею було лише трохи більше двох.

Знаючи точність індіянів, Звіробій так розрахував час, щоб можна було прибути на місце побачення або з невеликим запізненням, або ж трохи раніше, залежно від того, як складуться обставини. Коли юнак поставив вітрило, сонце котилося над західними горбами, обіцяючи ще не сідати щонайменше зо дві години. Скоро Звіробій переконався, що баржа пливе з достатньою швидкістю.

Яснів чудовий червневий день, і пустельний водяний простір менш ніж коли нагадував арену жорстокої боротьби та кровопролиття. Легкий вітерець ледь торкався поверхні озера, ніби не бажаючи порушувати його глибокого спокою, потворити брижами його дзеркальну гладінь. Навіть ліс, здавалося, дрімав на сонці, а прозоре пасмо кучерявих хмарок непорушно зависло на півночі край небосхилу, наче його там навмисне розстелили, щоб прикрасити краєвид. Подеколи водяні птахи пролітали над озером, а то було видно, як у високості самотньо ширяє крук, гострим оком оглядаючи ліс: чи не пошле йому таємнича гущавина якої поживи.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар